Долина Єдиної Дороги

Морфід підняв руку, просячи уваги. Це було зайвим — усі й так не зводили з нього очей.

— Мешканці долини, доріжанський народе! Найперше хочу подякувати за гостинність і вашу прихильність, за те, що ви не полишили мене помирати від ран, а підібрали й зцілили. Ваша знахарка Арніка не має собі рівних у лікуванні. До неї можуть прирівнятися хіба що знамениті чаклуни чи силовладці з інших країн, — він легко й невимушено вклонився на знак подяки. Натовп закивав головами, схвалюючи його слова.

— Мені до вподоби його шляхетна манера говорити, — промовив Густобрів Травник.

— Що більше напій гірчить, то сильніше його підсолоджують, — пробурмотів Ліводверник і впіймав на собі кілька обурених поглядів.

— Звати мене Морфід, я син Глеї та Отарасмана. Походжу з великого народу кόтів, — продовжував заземелець. — За вашими південними лісами й горами простягається велика рівнина, колиска мого народу. Там ми жили колись і володарювали усіма землями навколо. Та згодом з лісів вийшли дикі племена таллері й армавірів, а також інші дрібніші племена, й відтіснили нас у степи, майже на край пустелі. Але коли ми й там змогли створити багату державу в союзі з пустельними жителями каракόтами, то дикуни вирішили розбити нас ущент і перетворити на своїх рабів. Зараз на цій рівнині точиться страшна війна. Я знаю, що ви не розумієте цього слова… Війна — це коли один народ чи група людей намагається силою підкорити інші народи, нав’язати їм свою волю, перетворити їх у залежних і нещасних створінь, забрати їхнє майно, їхню землю, їхню честь — зруйнувати їхню незалежність.

У війні проти кόтів і каракόтів злі народи використовують різних потвор, чаклунство, такі ганебні речі, як зрада й підкуп. Спочатку ми гідно відбивали їхні атаки й виграли багато битв, та згодом військова вдача перейшла на сторону ворогів. Вони майже розбили наше військо й тепер планують завоювати північні землі — ваші землі. Найстрашнішою зброєю таллері й армавірів є велетенські потвори — магічні ящери Розписи. У них таке ймення, бо луска їхніх головних панцирів помережана золотистим візерунком. Коли до нього довго придивлятись, людина втрачає здоровий глузд, стає залежною й покірною. Візерунки на Розписів нанесли дуже давно могутні чаклуни. Я головував у загоні, що займався винищенням цих тварюк. Один із них — напевно, наймогутніший, — втік від нас по лісових ріках кудись на північ, а коли ми рушили за ним, у спину нашому загонові вдарила ціла армія дикунів, відрізавши шлях назад. Довелося йти мощеною дорогою на північ. Але тиждень тому нас перестріли якісь незбагненні лісові демони, почався бій. Я ледве вирвався з оточення, був поранений. Мій Вогнегрив виніс мене з поля бою — непритомного. Отямився я вже тут, у хатці Арніки. Ось і вся моя історія.