Сповідь відьом. Тінь ночі

Франсуаза слухняно вклонилася і вийшла, попередньо кинувши на мене ще один співчутливий погляд.

— Боюся, люди в селі здогадуються, що я нетутешня, — сказала я, пригладивши волосся тремтячою рукою. — Вимова голосних — ось моя головна проблема. Окрім того, мої фрази закінчуються на низхідній інтонації, тоді як вона має бути висхідною. А в яких випадках слід казати «амінь»? Комусь доведеться навчити мене молитися, Метью. Треба починати негайно, бо…

— Охолонь, — перервав мене він, беручи мене руками за талію в корсеті. Його дотик був заспокійливим навіть крізь кілька шарів тканини. — Ти не на усному екзамені в Оксфорді й не на сцені під час дебюту. Від того, що ти напхаєш себе інформацією і завчиш потрібні фрази, користі буде мало. Перш ніж запрошувати Бідвела та Сомерса, слід було зі мною порадитися.

— І як тобі вдається кожного разу видавати себе за когось нового, за когось іншого? — здивувалася я. Метью сторіччями проробляв цей прийом незліченну кількість разів, інсценізуючи власну смерть і відразу ж відроджуючись уже в іншій країні, іншою людиною, яка розмовляла іншою мовою й мала нове ім’я.

— Найголовніша хитрість — це кинути прикидатися. — Мені не вдалося приховати свого здивування, тож Метью повів далі. — Пам’ятаєш, що я сказав тобі в Оксфорді? Не можна жити обманом і видавати себе за людину, коли насправді ти — відьма, чи намагатися видати себе за людину Єлизаветинської доби, коли насправді ти прибула з двадцять першого сторіччя. Наразі оце і є твоє життя. Намагайся не думати про нього як про роль.

— Але ж мій акцент, моя манера говорити…

Навіть мені стала помітною різниця в довжині моїх кроків та кроків жінок у Старій Хижці, але тільки після того як Кіт поглузував над моєю чисто чоловічою манерою ходити широкими розмашистими кроками.

— Ти призвичаїшся й пристосуєшся, — запевнив мене Метью. Тим часом будуть ширитися плітки. Але чужа думка не має ваги у Вудстоці. Невдовзі ти до всього звикнеш, і плітки вщухнуть.

Я з сумнівом поглянула на нього.

— Гадаєш, ти добре знаєшся на плітках?

— Достатньо добре, щоб розуміти скороминущість тієї цікавості, яку виявляють до тебе люди. — Метью поглянув на мій записник і помітив чорнильні плями та нетвердий почерк. — Ти надто міцно тримаєш ручку. Саме через це наконечник пера відривається від паперу, і потік чорнила припиняється. І за своє нове життя ти також тримаєшся надто міцно.

— Я й гадки не мала, що це буде наскільки важко.

— Ти швидко вчишся, а допоки ти в Старій Хижці серед друзів, тобі нічого не загрожуватиме. Але наразі більше не має бути аніяких нових візитерів. До речі, а що ти там пишеш?

— Та так, здебільшого своє ім’я.

Метью швидко прогорнув кілька аркушів мого записника, продивляючись мої записи. І здивовано підняв одну брову.

— Бачу, ти готувалася також і до екзаменів з економіки та кулінарії. Чому ти натомість не записуєш те, що відбувається тут, у цьому домі?