В небі — Земля!
- Автор: Бережной Василий Павлович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Держлітвидав України
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «В небі — Земля!». Краткое содержание книги:
Це — майже повністю перероблений варіант повісті «В зоряні світи», яка виходила в 1956 та 1958 роках, де є нові сюжетні ходи й навіть нові персонажі!
Кілька разів Микола оглядався назад — Іван Макарович стояв біля невеличкого ящичка рації і встановлював антену.
Так, він мав провести перший сеанс зв’язку з «Кометою». йому не довго довелося ждати появи над обрієм супутника. Незабаром у навушниках почулися позивні: пі-і, пі-і… Плугар почав передачу.
— «Комета»! «Комета»! Я — цирк Тихо Браге. У нас все добре. Прийом.
ГОЛОС МІЛЬКА У НАВУШНИКАХ. У нас також все добре. Жаннета назовні — спостерігає галактики.
ПЛУГАР. Будьте напоготові: метеорити.
МІЛЬКО. Локатор не дрімає. Що у вас?
ПЛУГАР. Починаємо дослідження цирку…
Вони говорили, поки чути було сигнали супутника. Як тільки сигнали зникли, обірвалася й розмова. Супутник помчав за обрій.
Іван Макарович подивився в той бік, куди пішов Загорський, і здивувався, коли побачив, що той біжить назад. Біжить так, неначе за ним щось женеться, — стрибки не менше десяти метрів уздовж і не менше трьох метрів заввишки. І щось тримає в руках. «Захоплюється, — подумав Плугар, дивлячись на Миколу. — Гарячий, запальний».
Загорський мовчки тицьнув Плугареві якусь шестигранну плиту. Іван Макарович теж мовчки подивився на її відполіровану поверхню, намагаючись визначити, який це мінерал.
Нарешті Загорський не втерпів:
— Іване Макаровичу! Хіба могла природа отаке зробити?
— Природа все може, — спокійно промовив Плугар, марно намагаючись помітити хоча б тоненьку прожилку на матовому тлі шестигранника.
— Ні! — вигукнув Микола. — Це витвір розумних істот!
ЗАГАДКОВИЙ МОНОЛІТ
Дік пішов до гостроребрих скель. Там він сподівався вивчити виходи геологічних пластів. Ні на крок не відстаючи від нього, ішов Робот. У правій руці він тримав червоного чемоданчика, а в лівій — капронову сітку з брусками вибухівки. Коли б на ньому був скафандр, то він би здавався живим — така добра хода. Похитувався трохи з боку на бік, помахував руками.
— Прийшли, — сказав Дік, зупинившись.
— Ваші наміри? — спитав Робот.
Він теж зупинився, але свого вантажу не ставив, тримав пальцями-крючками.
— Будемо реєструвати сейсмічні хвилі. Мене цікавлять корисні поклади. — Дік вийняв з верхньої кишені скафандра аркушик паперу і олівець, намалював схему і показав Роботу. — Встановлюйте за цією схемою. — І розповів, як все це треба робити.
Робот легко розібрав креслення. Від грубо намальованого чотирикутника (сейсмографа) в різні боки відходили провідники, що закінчувались кульками. Це нагадувало великого павука. Коли в певній точці зробити вибух — сейсмічні хвилі пройдуть по провідниках і будуть записані в апараті у вигляді кривих.
— Яка віддаль датчиків? — поцікавився Робот.
— На довжину провода, — сказав Дік і пішов обслідувати скелі.
Робот, не гаючи й хвилини, взявся виконувати завдання: встановив апарат, розмотав провідники, заклав вибухівку, приєднавши до неї електрозапал. Незабаром зробив і вибух — угору без жодного звуку знявся фонтан чорної пилюки.
Та коли він переходив на новий сектор, Дік покликав його до себе, наказавши взяти й апарат.
— Зміна плану? — спитав Робот.
— Так. Треба дослідити оцю скелю.
Скеля вирізняється серед інших своєю формою. Це наче гігантський циліндр, що його кінці переходять у якісь спіральні завитки. Все це, звичайно, можна було помітити тільки при деякому напруженні уяви, бо контури скелі губилися серед кам’яного хаосу. Але Дік чомусь зразу виділив цей об’єкт і вирішив дослідити в першу чергу. Чому він звернув увагу саме на цю скелю? Він, мабуть, і сам не знав. Може, незвичність її форми. А може, його погляд відзначив якусь правильність у її обрисах?