Альбатрос — блукач морів
- Автор: Тендюк Леонід Михайлович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Альбатрос — блукач морів». Краткое содержание книги:
Ось один з них, Східно-Індійський. Він починався десь в південній півкулі землі, за 35 паралеллю, і, мов рубець по щоці, тягнувся через увесь океан — аж до Бенгальської затоки. Обабіч нього лежали улоговини й западини: «Західно-Австралійська, Центральна, Кокосова. Огинаючи західний берег Суматри, Яви та десятки, сотні інших, менших, островів, розлігся Яванський (Зондський) глибоководний жолоб, над яким ми збиралися працювати.
Що вони, ці хребти й западини, є, людство вже знає. Знає в загальних рисах. Тепер ішлося про те, щоб довершити ескізний портрет океанського дна.
Перед науковцями «Витязя» стояло завдання: з’ясувати, де в Бенгальській затоці кінчаються відроги Східно-Індійського хребта та який характер має західне закінчення Яванського жолоба.
— У цьому ми, здається, схожі на скульпторів, — мовила Наталя, розглядаючи карту. — Для людини спочатку океанське дно було загадковою, безформною масою. З цього матеріалу й заходилися ліпити портрет океану. Ще кілька зусиль — і портрет буде готовий. Так що плавання, хлопці, не розвага, а «Витязь» — не яхта для прогулянок, — зауважила вона.
Розклад робіт складено, враховуючи кожну годину, кожну хвилину.
Хвиляста лінія, що вимальовувалася на стрічці ехолота, — донний профіль, — свідчила про нерівності дна і про те, що судно над улоговиною.
Ми стояли на палубі — біолог Юрій і я. Недавні буруни, підняті стрічними течіями в Кокосовій протоці, вляглися, і вода була тиха-тиха. У пітьмі вона палахкотіла, наче охоплена пожежею. Горіло море, палала вода, особливо тут, обабіч «Витязя», розсічена його форштевнем.
— А знаєш що це? — спитав Юрій.
— Світіння.
— Так, світіння, вірніше — біолюмінесценція. Світло, випромінюване мікроорганізмами. Бо у воді сяє все: бактерії, водорості, молюски, риба. Світіння моря виникає при окисленні люциферина в сполученні з іншою речовиною — люциферозою. Деякі організми здатні самі виробляти ці речовини, у деяких є спеціальні органи, в них і містяться бактерії, що світяться. Та поки що ми не завжди можемо відповісти на питання, чому світяться мікроорганізми. Приміром, знаємо, що так звані риби-вудильники світяться, аби заманити здобич; глибоководні кальмари — навпаки, в хвилину небезпеки своїм сяйвом — рідиною, яку вони плюхкають в очі противникові, — захищаються від нападу. Але невідомо, чого, наприклад, палають бактерії, гриби, водорості.
Людина повинна розгадати щонайменшу таємницю природи, бо ці розгадки не можуть не принести їй користі.
І захоплено розповів про мікроорганізми, які він, Юрій Рудяков, вивчає.
Навіть не думалося, що ці мікросвіти, про які оповідав учений, такі розмаїті. Та й практичне значення од їх вивчення неабияке… Я довідався, як у Японії під час другої світової війни з ракоподібних, що світяться, виготовляли порошок, який брали в дорогу солдати. Щоб у темряві розгледіти карту або написати щось, не треба ліхтаря: варто взяти крихітку порошка, розтерти його на долоні, як він засяє, і при тому світлі можна роздивитися все потрібне.
— Явище світіння мікроорганізмів японці використовують для своєї підводної оборони, — додав Юрій. — Бо в морях, багатих на світні організми, ніяк не пройде непоміченим підводний човен — він палатиме, як смолоскип, і, отже, його легко запеленгувати.
І вечір був мрійливо синій, і мрійливо синьою була ніч (може, тому, що з берега багатьом надійшли радіограми, я теж одержав, від матері). Рясними зорями палахкотіла ніч, сяяло небо, палало море.
Андаманська острівна дуга лишилася позаду. Кокосовою протокою, яка розмежовує острови Лендфол і Літл-Коко, «Витязь» вийшов у Бенгальську затоку.
Під нами розкинувся Яванський жолоб. Тут, у північній частіші затоки, на думку вчених, рельєф дна майже не визначений. Невідомо й те, яка товща осадків його вкриває.
І ось перші наслідки досліджень. Аналіз матеріалу сейсмоакустиків показав: Яванський жолоб, що розлігся на захід від Кокосової протоки, засипаний трикілометровими осадками, які поступово зменшуються і становлять лише до 1,5 кілометра товщини в його західній частині.
А ще слід дізнатися, чи продовжується на північ, за 18° паралель, Східно-Індійський підводний хребет, витягнутий уздовж 90° меридіана.
Станції, станції, станції… Вони схожі одна на одну. І нам, матросам, одноманітність їх набридає. Справді-бо: йдемо, зупиняємось, спускаємо буї, піднімаєм їх. Вибухи. Затишшя. Знову повний вперед — і знову станція. Та дослідникам кожна станція відкриває нові й нові сторінки нерозгаданого світу, в який і нам, матросам, часом вдається зазирнути.