Таємнича історія Біллі Міллігана

Ґері задумливо кивнув.

— Я матиму це на увазі. Та ми відхилилися від теми. Стосовно тієї зброї…

— Рейджен краще за інших знає, як розгортались події у дні, коли було скоєно ті три злочини. Чому б вам не поговорити з ним?

— Не тепер, — заперечив Ґері. — Може, іншим разом.

— Здається мені, що ви боїтеся з ним зустрітися.

Ґері стрільнув на юнака очима.

— А хіба ти не цього хотів? Чи ж не тому ти розповідав нам, який цей Рейджен жорстокий і небезпечний?

— Я не казав, що він жорстокий.

— А враження склалося саме таке, — мовив Ґері.

— Як на мене, вам необхідно познайомитися з Рейдженом, — сказав Артур. — Ви самі відімкнули цю скриньку Пандори. Гадаю, тепер ви повинні відчинити її остаточно. Але Рейджен не вийде до вас, якщо ви цього не бажаєте.

— А він захоче з нами говорити? — запитала Джуді.

— Питання в тому, чи хочете ви поговорити з ним.

Ґері усвідомив, що таки побоюється появи Рейджена.

— Я думаю, нам треба це зробити, — звернулася Джуді до колеги.

— Він вас не скривдить, — запевнив Артур, сухо всміхаючись. — Він знає, що ви тут для того, аби допомогти Біллі. Ми обговорювали це між собою і дійшли висновку, що тепер, коли нашу таємницю розкрито, ми всі маємо бути з вами цілковито відвертими. Як нам недвозначно розтлумачила пані Стівенсон, це наша остання надія врятуватися від в’язниці.

Ґері зітхнув і відкинув голову назад.

— Гаразд, Артуре. Я б хотів зустрітися з Рейдженом.

Артур узяв свого стільця і відніс його у найвіддаленіший кінець маленької кімнатки, щоб між ним і його співрозмовниками була якомога більша відстань. Він сів, і його погляд став розфокусованим, ніби він поринув у себе. Його вуста заворушились, а рука злетіла вгору і торкнулася щоки. Юнак зціпив щелепи, заворушився і змінив положення: доти він сидів виструнчившись, а тепер прийняв войовничу напівзігнуту позу готового до поєдинку борця.

— Тсе не добре було. Не добре було секрет розкривати.

Адвокатів приголомшив голос юнака: низький, хрипкуватий, із виразним слов’янським акцентом. Він прогуркотів у тісному приміщенні впевнено, владно і вороже.

Рейджен уп’явся в них пронизливим поглядом із-під насуплених брів. Напружений вираз геть змінив риси його обличчя.

— Девід помилку зробив. Я досі проти того, шчоб секрет розкривати.

Його акцент звучав неудавано. Мовлення юнака справді рясніло характерними шиплячими звуками, так притаманними людям, які виросли на теренах Східної Європи, згодом вивчили англійську мову, але так і не зуміли позбутись акценту.

— А чому ти не хочеш, аби всі дізналися правду? — запитала Джуді.

— Хто нам повірить? — буркнув він, стискаючи руку в кулак. — Усі скажуть, шчо ми є вар’яти. Шчо в тсьому доброго?

— Це може врятувати вас усіх від ув’язнення, — сказав Ґері.

— Як можливо таке? — гаркнув Рейджен. — Я не є дурень, пане Швайкарте. Політсія має докази, шчо я грабував людей. Я й правда тричі грабував біля університету. Але тілько тричі. А інше, шчо про мене кажуть, то є брехня. Я не ґвалтівник. Я піду до суду і чесно визнаю грабунки, та, якшчо нас до тюрми кинуть, я вб’ю діточок. Тсе буде милосердя. Тюрма не є місце для малечі.