Таємнича історія Біллі Міллігана
- Автор: Киз Дэниел
- Серия: Билли Миллиган #1
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0857-5
- Переводчик: Олена Стусенко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Таємнича історія Біллі Міллігана». Краткое содержание книги:
— Денні чотирнадцять років, — відповіла замість нього Тернер. — Він художник.
— А що ти малюєш? — поцікавилася Стівенсон.
— Здебільшого натюрморти, — озвався Денні.
— А ті пейзажі, що поліція знайшла у тебе вдома, теж твого пензля?
— Я не пишу пейзажів. Не люблю землю.
— Чому так?
— Не скажу, бо він мене вб’є.
— Хто тебе вб’є? — Вона й сама здивувалася, наскільки її захопила ця бесіда. Знала ж бо, що не можна в таке вірити. Твердо вирішила, що не купиться на жодне ошуканство. Але тепер спіймала себе на тому, що захопливо стежить за розгортанням цього спектаклю.
Юнак заплющив очі, і по його щоках покотилися сльози.
Дедалі більше торопіючи від побаченого, Джуді спостерігала, як він мовби пішов у себе. Його вуста ворушилися, та з них не злітало ані звуку. Його погляд осклянів, а тоді знову став осмисленим. Юнак шарпнувся від несподіванки, почав озиратися довкола, та потім упізнав обох жінок і зрозумів, де перебуває. Він невимушено вмостився на стільці, закинув ногу на ногу і витягнув цигарку з пачки, що була схована в його правій шкарпетці.
— Хтось має запальничку?
Джуді дала йому прикурити. Він глибоко затягнувся і видихнув угору цівку диму.
— Ну, що новенького? — кинув юнак.
— Можеш сказати Джуді Стівенсон, хто ти такий?
Він кивнув і пустив кільце диму.
— Я Аллен.
— Ми раніше зустрічалися? — запитала Джуді, сподіваючись, що тремтіння в її голосі не надто помітне.
— Декілька разів, коли ви або Ґері приходили поговорити про справу.
— Але ж ми завжди зверталися до тебе як до Біллі Міллігана.
Він стенув плечима.
— Ми всі відгукуємось на ім’я Біллі. Так не доводиться нічого пояснювати. Але я ніколи не стверджував, що я Біллі. Ви це просто припустили, а я не бачив сенсу переконувати вас у протилежному.
— Можна мені поговорити з Біллі? — спитала Джуді.
— Це неможливо. Інші дбають, аби він постійно спав. Якщо його пустити на сцену, він укоротить собі віку.
— Чому?
— Він і досі боїться, що його скривдять. Окрім того, Біллі не підозрює про наше існування. Йому лише відомо, що він втрачає час.
— Тобто як це — втрачає час? — перепитала Джуді.
— Це з усіма нами відбувається. Ти собі у якомусь місці, займаєшся своїми справами. Аж раптом ти вже деінде і розумієш, що минув якийсь час, але не маєш і гадки, що трапилося.
Джуді похитала головою.
— Певно, це справжнє жахіття.
— Еге ж, звикнути до такого неможливо, — погодився Аллен.
Коли сержант Вілліс прийшов за в’язнем, Аллен усміхнувся йому.
— Це сержант Вілліс, — повідомив юнак співрозмовницям. — Він мені подобається.
Джуді Стівенсон вийшла за ворота в’язниці округу Франклін разом із Тернер.
— Тепер ви розумієте, чому я вас покликала, — сказала Дороті.
Стівенсон зітхнула.
— Я йшла сюди, вважаючи, що викрию шахрайство. І ось я переконана, що розмовляла з двома різними людьми. Тепер я розумію, чому інколи здавалося, ніби Мілліган сам не свій. Я завжди думала, що це просто зміни настрою. Треба розповісти про все Ґері.
— Не думаю, що Мілліган дозволить. Я ледве вмовила його відкритися вам.
— Мусить дозволити, — сказала Джуді. — Я не можу сама нести такий тягар.
Після відвідин в’язниці Джуді Стівенсон мовби засмоктало до буремного коловороту почуттів. Вона була приголомшена, сердита, збентежена. Вся ця історія була чудернацькою і немислимою. Проте у глибині душі жінка усвідомлювала, що починає в неї вірити.
Пізніше того ж дня Ґері зателефонував напарниці додому і повідомив, що з офісу шерифа надійшла звістка: Мілліган укотре намагався вчинити самогубство, розбивши голову об стіну камери.
— А знаєш, що цікаво? — запитав Ґері. — Я щойно гортав його досьє і збагнув, що сьогодні, 14 лютого, у нього був день народження. Хлопцю виповнилося двадцять три. До речі, сьогодні ще й День святого Валентина.
Наступного дня Дороті та Джуді сказали Алленові, що Ґері Швайкарту теж необхідно відкрити їхню таємницю.
— Аж ніяк!
— Ну ж бо, ти повинен погодитись, — наполягала Джуді. — Щоб витягнути тебе з-за ґрат, неминуче доведеться пояснювати ситуацію іншим людям.
— У нас була домовленість. Ви обіцяли мовчати.
— Знаю, — відповіла Джуді. — Та це вкрай важливо.
— Артур буде проти.
— Дай-но мені з ним поговорити, — попросила Дороті.