Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча
- Автор: Селезнев Владимир
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-944-031-0
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча». Краткое содержание книги:
У книжці докладно й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки з приводу “тисячолітніх російських брендів”, що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.
Для широкого кола читачів.
Із приводу указу від 28 квітня 1883 року на нараді було зазначено: “Щодо закону 1883 року про прикрашання будівель виключно біло-синьо-червоним прапором, то із письмової доповіді, що перебуває у справі, Нарадою розглянуто, що Міністр внутрішніх справ статс-секретар граф Толстой представляв до затвердження два прапори: чорно-оранжево-білий і біло-синьо-червоний, перший — як національний і другий — як торговельний і що Государ Імператор вибрав серед них останній прапор, назвавши його виключно російським і в такий спосіб, здавалося б, остаточно вирішив питання про єдність нашого державного народного прапора”.
Однак цим справа не закінчилася. На початку XX століття у пресі знову розгорнулася дискусія про національний прапор Російської імперії. При цьому дуже прикметно, що особливо затятими захисниками чорно-жовто-білого прапора виступали діячі вкрай правого спрямування, в уявленнях яких патріотизм нероздільно зливався з монархізмом, а національні кольори — з кольорами монархії.
Особливо відзначився в цьому напрямку якийсь Євстафій Воронєц, фахівець із православно-богословських питань, автор статей і брошур, присвячених боротьбі з нехристиянськими віросповіданнями в Російській імперії та насадженню православ’я: “Нарід російський має бути об’єднаний і в розпізнавальних російських кольорах тільки з царем і державою російською”.
Інший автор, журналіст В. Бєлінскій, автор робіт із правових питань, геральдики та генеалогії, відстоюючи чорно-жовто-білі кольори, писав: “Такий прапор здатний електризувати російські народні маси, оскільки в ньому найрельєфніше виражається національна ідея православно-східної імперії і єднання царя з російським народом, у якого воєнний заклик: «За Віру, Царя і Отєчєство»”.
Новий етап суперечок про реформу російського національного прапора припав уже на 1910–1912 роки. 10 травня 1910 року при міністерстві юстиції під головуванням товариша (заступника) міністра юстиції А. Вєрьовкіна знову було скликано Особливу нараду для з’ясування питання про російські державні національні кольори.
Більшістю голосів було вирішено, що до XVII століття не можна говорити про будь-які встановлені російські державні кольори та їхні комбінації (чорно-жовто-біла в імператорському штандарті, біло-синя — в Андріївському прапорі і біло-синьо-червона — у торговельному флоті). Вони були затверджені й узаконені вперше Петром I, тому всі три прапори цих кольорів “з історичного погляду мають однакове право на існування”. Однак у питанні, “які кольори мають бути визнані російськими державними (національними) і на яких підставах”, Особлива нарада так і не змогла дійти одностайного рішення.
“Нарада” працювала до 9 травня 1912 року, і жодних практичних наслідків її висновки не мали. Традиційний біло-синьо-червоний прапор продовжували використовувати як національний.
Проте були спроби примирити прибічників різних національних кольорів. Так, у 1914 році був виданий циркуляр міністерства внутрішніх справ, який наказував під час маніфестацій, на знак єднання царя з народом, використовувати прапори, на яких жовтий штандарт з чорним орлом (кольори імператора) накладався (у верхньому лівому кутку) на біло-синьо-червоні смуги (національні кольори).
Однак у 1914, а надто в 1917 роках урядові й народові було вже не до геральдичних диспутів.
Після Лютневої революції Тимчасовий уряд використовував як державний біло-синьо-червоний прапор. Однак триколірний прапор у Росії існував недовго — до квітня 1918 року, коли з ініціативи Я. Свердлова, голови більшовицького Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету, кольором державного прапора ухвалили “революційний” — червоний.
Заплутались остаточно
Тож яке поєднання кольорів найточніше відповідає російській історичній традиції? Це питання продовжує непокоїти росіян і досі.
В. Даль, автор відомого “Толкового словаря живого великорусского языка” переймався цим питанням: “Усі народи Європи знають кольори, масті, фарби свої — ми їх не знаємо і плутаємо, підіймаючи невлад різноколірні прапори. Народного кольору в нас немає; колір армії зелений і яскраво-червоний; казенний колір, воєнний, георгіївський: білий, жаркий, чорний (срібло, золото, чернь), і це самий колір значків (кокарди); стяги наші і фортечні прапори різноколірні; морський воєнний прапор білий з андріївським хрестом; торговельний: білий, синій, червоний, уздовж; які саме кольори піднімати і носити на собі, якими прикрашати будівлі та ін. при мирних народних урочистостях?”