Любов дика та прекрасна

— Нізащо! — встигла вона видихнути, а потім її знову вкрила хвиля темряви.

Євнух похитав головою, а потім вигукнув:

— Вона благає про помилування, мій господарю. — І він зухвало поглянув на Османа, розуміючи, що той не насмілиться заперечити його слова.

— Розв’яжіть її, — наказав Цикалазаде-паша, — і одразу ж потурбуйтеся про її спину. Сьогодні ввечері я чекатиму на неї в моєму ліжку.

Її віднесли до її кімнати, де чекала Латіфа разом зі зблідлою Сьюзен. Рабиня обережно зняла з Кат решту одягу, і її на живіт поклали на ліжко. Її спина була вкрита суцільними яскраво-червоними рубцями, і Сьюзен заплакала.

— Як він міг? Як він міг? Ніхто ніколи не поводився так із моєю пані! Ніхто!

— Не треба плакати, дівчинко, — заспокійливо мовила Латіфа. — Це виглядає гірше, ніж є насправді. Ось поглянь. Батіг був скручений, і шкіра залишилася цілою. У неї не буде шрамів, а через кілька днів не залишиться ані болю, ані рубців. — Потім вона сама обережно промила посмуговану спину прохолодною водою й легкими рухами втерла в рубці світло-зелену мазь.

— Це особливий бальзам, — пояснила вона Сьюзен. — Він трохи стишить її біль. А тепер посидь коло своєї господині, доки я не повернуся.

Латіфа спішно прийшла коридорами палацу до кімнат свого чоловіка.

— Чи можу я попрохати, щоб нас залишили наодинці? — смиренно мовила вона. — Я хочу поговорити з вами.

Він відпустив рабів і запросив її сісти поруч.

— Я сама потурбувалася про ушкодження Інчилі, мій господарю, але вона не зможе вам прислужувати щонайменше два чи три дні. Вона й досі непритомна, і її трохи лихоманить. Ви жорстоко покарали її, Цико. Якби батіг не був скручений, ви могли б її вбити.

— З нею все буде гаразд? — стривожено поцікавився він, і серце в Латіфи завмерло від того, яким стурбованим був його голос. «Естер Кіра має рацію», — подумала вона.

— Я не хотів завдати їй шкоди, — говорив далі візир, — але вона поводилася так зухвало! Вона не просила пробачення, доки я не шмагонув її одинадцять разів.

— А чого ви очікували, Цико? — тихо запитала Латіфа. — Ви ж не якусь селянку взяли за другу дружину. Це горда, шляхетна жінка з Європи. Вона звикла говорити те, що в неї на думці. Я намагаюся навчити її наших звичаїв, але на це потрібен час. Ви маєте бути терплячим із нею.

— Вона тобі подобається, — мовив він. — Я радий! Радий, що ви потоваришували.

— Так, ми подруги, Цико. А тепер, будь ласка, мій господарю, дайте їй кілька днів, щоб одужати і тілом, і душею. Вона не пробачить вам так легко. Цього разу, боюся, вам доведеться розважатися зі своїм гаремом. Ви на них геть не зважаєте відтоді, як з’явилася Інчилі, і там зріє справжнісіньке повстання, мій господарю. Хай Гаммід вам розповість.

— Дуже добре, — похмуро погодився він. — Я даю їй три дні. А потім знову чекатиму її в моєму ліжку слухняну й готову підкорятися моїй волі.

Латіфа закусила губу й в останню мить ледь устигла стримати посмішку.