Дванадцять стільців. Золоте теля
- Автор: Петров Евгений Петрович, Ильф Илья Арнольдович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00428-5
- Переводчик: Марія Михайлівна Пилинська
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Дванадцять стільців. Золоте теля». Краткое содержание книги:
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.
Першим почав самовар. З нього несподівано випала на тацю охоплена полум'ям вуглина. І самовар заспівав:
Великий комбінатор танцював танго. Його медальне обличчя було повернуте в профілі. Він ставав на одно коліно, швидко підводився, обертався і, легенько переступаючи ногами, знову плив вперед. Невидимі пари у фраках розліталися фалдами при несподіваних поворотах.
А мелодію вже перехопила друкарська машинка з турецьким акцентом.
І незграбний, бувалий в бувальцях чавунний компостер приглушено зітхав, згадуючи часи, яким уже нема вороття:
Остап танцював класичне провінціальне танго, яке виконували в театрах мініатюр двадцять років тому, коли бухгалтер Берлага носив свій перший котелок, Скумбрієвич служив у канцелярії градоначальника, Полихаєв складав іспит на перший чин табеля про ранги, а зіцголова Фунт був ще бадьорою сімдесятирічною людиною і разом з іншими пікейними жилетками сидів у кафе «Флоріда», обмірковуючи жахливий факт закриття Дарданелл у зв'язку з італо-турецькою війною. І пікейні жилетки, на ті часи ще рум'яні й гладенькі, перебирали по кісточках політичних діячів тієї доби. «Енвербей — це голова, Юан-Ши-кай — це голова, Пуришкевич — все-таки теж голова!»— говорили вони. І вони вже тоді стверджували, що Бріан — це голова, тому що він і тоді був міністром.
Остап танцював. Над його головою поскрипували пальми і пролітали райдужні пташки. Океанські пароплави терлись бортами об причали Ріо-де-Жанейро. Кмітливі бразільські купці на очах у всіх займалися кофейним демпінгом і у відкритих ресторанах місцеві молодики розважалися спиртними напоями.
— Командувати парадом буду я! — викрикнув великий комбінатор.
Погасивши світло, він вийшов з кімнати і попрямував найкоротшим шляхом на Малу Касательну вулицю. Бліді циркульні ноги прожекторів розходилися по небу, спускалися вниз, раптом зрізали шматок будинку, відчиняючи балкон чи скляну арнаутську галерею з остовпілою від несподіванки парочкою. З-за рогу назустріч Остапу, похитуючись і стукаючи гусеничними стрічками, виїхали два невеличких танки з круглими грибами-верхівками. Кавалерист, перегнувшись з сідла, розпитував пішохода, як ближче проїхати до старого базару. В одному місті Остапові перегородила шлях артилерія. Він перейшов через дорогу в інтервалі між двома батареями. В іншому місці міліціонери поспіхом прибивали до воріт дошку з чорним написом: «Газосховище». Остап поспішав. Його підганяло аргентінське танго. Не звертаючи уваги на все, що коїлося навколо нього, він увійшов у дім Корейка і постукав у знайомі двері.
— Хто там? — почувся голос підпільного мільйонера.
— Телеграма! — відповів великий комбінатор, підморгнувши в темряві.
Двері відчинилися, і він увійшов, зачепившись папкою за дверну лутку.
Рано-вранці, далеко за містом, в канаві сиділи уповноважений і кур'єр.
Вони розпилювали гирі. Носи їхні були забруднені чавунним пилом. Поруч з Паніковським на траві лежала манишка. Він її зняв, вона заважала працювати. Передбачливий порушник конвенції простелив під гирі газету, щоб жодна пилинка дорогоцінного металу не пропала даремно. Молочні брати час від часу важко перезиралися і знову продовжували пиляти. В ранковій тиші чути було лише посвистування ховрахів і скрегіт перегрітих ножовок.
— Що таке! — сказав раптом Балаганов, припиняючи пиляння. — Три години пиляю, а воно все ще не золоте.
Паніковський не відповів. Він уже все зрозумів і останні півгодини лише водив ножівкою, вдаючи, ніби пиляє.