Фантастика Всесвіту. Випуск 1
- Автор: Бах Ричард Дэвис, Чандар Кришан
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 1». Краткое содержание книги:
А як далі подітися не було куди, скакав на руках, щоб не торкатися ногами землі.
Солдати з роти, що простувала через драговину, сприйняли старого, що ховався в гущавині на дереві, за велику мавпу, такий він був обірваний, розкуйовджений та худий.
Брудні, спітнілі, розлючені вояки, аби зірвати злість, підстрелили його. Від вигляду пораненої потвори, що намагалася тікати, стрибаючи на руках, солдати остаточно очманіли.
Кілька чоловік кинулися до «Того, що не злізає з дерева» й забили його на смерть.
Коли розвідувальний загін повідомив, що солдати другої роти підстрелили, а потім і добили — «Того, що не злізає з дерева», мешканців селища й «висілка» й собі охопила невимовна лють. Було спаплюжено весь триб життя лісової долини. Щоправда, збройні сили селища були у стані війни з армією Великої Японської імперії відколи загатили ущелину в «шийці», а потім висадили греблю, викликавши повінь.
Але для більшості мешканців долини то була лише війна за наказом, що його виголосив Руйнівник старійшинам у спільному сні, війна, на яку треба йти не задумуючись, подобається вона тобі чи ні. Та й усе, що вчинили досі, було за прямим наказом Руйнівника.
І це зовсім не означало, ніби в душі кожного корінилася глибока певність, що ця війна стосується його особисто, що він іде на бій з доброї волі.
Але звістка, як «Того, що не злізає з дерева» збито пострілами з дерева, де він жив, і тоді забито до смерті, викликала в кожного сільчанина певність, що війна — його власна, що треба битися до кінця.
Яким же побитом «Той, що не злізає з дерева», який оддавна перебував у лісі, зневажаючи дотеперішній спосіб життя у селищі, спричинився до запеклої війни з армією Великої Японської імперії?
На час, поки здійснювався план затоплення долини, коли річку перегороджували греблею, сільчани з долини переселилися до «висілка».
Коли ж після першої поразки, завданої повінню, до лісу вступив новосформований ворожий підрозділ, виряджений у другу каральну експедицію, мешканці й долини, й висілка евакуювалися у пущу за «дорогою мерців».
Тепер місцем їхнього замешкання стала місцина, яка раніше була околицею — той самий ліс, де віддавна жив «Той, що не злізає з дерева».
«Того, що не злізає з дерева», тепер сусіда, запросили на військову нараду старшини й закликали до спільних дій. Адже «Той, що не злізає з дерева» все досконально знає в лісі. Старий із запалом пообіцяв виступити на П’ятдесяти денну війну на боці збройних сил селища.
І зразу ж зголосився стати провідником розвідувального загону, бо, як ніхто, вмів перестрибувати з дерева на дерево. На його біду, коли він вигуками з дерева намагався попередити розвідників, які просувалися в густому підліску і через це мали обмежену видимість, що вони занадто наблизилися до ворожого загону й ризикують бути викритими, його самого помітили.
І, сприйнявши за велику мавпу, підстрелили.
Коли солдати второпали, що забили людину з місцевих, то доповіли ротному. Після огляду труп поховали при дорозі, і рота продовжила марш.
Розвідники примітили це місце й повернулися до штабу. Одразу ж вирядили людей по останки «Того, що не злізає з дерева». Бо ніхто й припустити не міг, щоб душа «Того, що не злізає з дерева» томилася в землі, до якої він за життя не бажав і доторкнутися.
Тіло обмили в джерелі й спалили, а прах поховали в дуплі великої дзелькви, на верхівці якої «Той, що не злізає з дерева» і вибудував хижу, коли пішов з долини.
Коли ми, дітлахи з селища, та «висілка» часом вибирались гратися до лісу, то неодмінно покладали квіти до цього «сліду».
Рота, яка здійснювала нічний марш і розраховувала зайняти селище на світанку, затримана випадком із «Тим, що не злізає з дерева», тільки пополудні благополучно вступила до долини, де там і тут виднілися сліди затоплення.
Ротний негайно розпочав військову нараду командирів, влаштувавши штаб у школі, в учительській, а підофіцери й солдати спочивали просто навстоячки на спекотному спортмайданчику.
У долині, повсюдно захаращеній чорним багном, навіть не знайшлося де присісти, бо смердючий намул навіть і на осонні не підсихав.
Поки солдати отак спочивали навстоячки на спортмайданчику, напруження, викликане походом через темний і серед білого дня ліс і постійним очікуванням пострілів з-за дерев чи ще однієї шаленої повені, спало; заразом вляглася і злість.