Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
3. Явка в попереднє судове засідання є і правом, і обов’язком одночасно. З одного боку, ми не можемо визнати явку в попереднє судове засідання правом особи, бо його нереалізація без поважних причин (неявка в суд) тягне за собою негативні наслідки для особи (попереднє судове засідання відбувається без неї, а з’ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання). Тому, відсутність сторони під час попереднього судового засідання, суттєво утруднить цій особі можливості для вирішення справи на її користь, позбавить в подальшому можливості подавати суду свої докази, без обґрунтування важливості причини їх неподання. З іншого боку, явка до суду — це право сторони, яким вона може скористатися на власний розсуд.
4. На стадії провадження у справі до судового розгляду суд з’ясовує можливість вирішення спору в позасудовому порядку. Суддя з’ясовує, чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. Вирішення цього питання має важливе значення, адже надає можливість оптимізувати роботу суду, оскільки ці питання можуть виникнути вже в ході судового розгляду справи по суті. За наявності відповідного волевиявлення сторін спору, суд може вирішити ці питання, не доводячи справи до розгляду по суті.
5. Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, який застосовується для вирішення цих питань в процесі судового розгляду справи по суті. До ухвалення судового рішення про відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем на суд покладається обов’язок роз’яснити сторонам наслідки відповідних процесуальних дій. Адже, коли суд ухвалить рішення з цих питань, сторона, яка відмовилася від позову, сторона, яка визнала позов, не матиме права надалі вертатися до суду з позовом по тому ж предмету і з тих же підстав.
В разі відмови позивача від позову, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. В разі визнання позову відповідачем, суд зобов’язаний встановити, чи таке визнання не суперечить закону, чи не порушує права, свободи, інтереси інших осіб, а якщо визнання позову здійснюється законним представником особи, суд з’ясовує, чи не суперечать дії представника інтересам особи, яку він представляє. У випадку відсутності зазначених застережень, суд ухвалює рішення про задоволення позову.
До ухвалення судом рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди, суд роз’яснює сторонам наслідки такої дії — недопустимість в майбутньому звернення до суду жодною із сторін з приводу того самого предмета спору і з тих же самих підстав та перевіряє: чи не суперечать умови мирової угоди вимогам закону, чи не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір укласти мирову угоду у повноваженнях на її укладення, чи не суперечать дії законного представника по укладенню мирової угоди інтересам особи, яку він представляє.
Мирова угода укладається між сторонами спору в письмовій формі шляхом здійснення взаємних уступок та може стосуватися лише прав/обов’язків сторін та предмета спору. В кожному випадку мирова угода, укладена між сторонами, повинна бути визнана судом. За клопотанням сторін, суд постановляє ухвалу про визнання мирової угоди, якщо при її укладенні дотримано вказані в ст. 174 ЦПК вимоги і постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
6. Сторони вправі передати спір на вирішення до третейського суду, якщо між ними укладено відповідний договір. В такому випадку, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. Порядок звернення до третейського суду та категорії справ, які йому підвідомчі, передбачено в Законі України «Про третейські суди».
Так, третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; справ у спорах, що виникають при укладенні зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб; спорів, пов’язаних з державною таємницею; справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ, що виникають із шлюбних контрактів; справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справ, однією стороною в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа, організація, казенне підприємство; інші справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справи, в яких хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.