Улісс

Тут підвівся в кінці стола Ленеган, розповісти про листа у вечірній газеті, й він ну удавати, ніби ревно розшукує його в себе; і клявся, й божився, мовляв, той лист схвилював його незмірно, поки-то, піддавшись умовлянням Стівена, облишив пошуки й дуже жваво скористався запрошенням присісти поруч. Кручений, що й казати, був то панок, вічно корчив із себе блазня та дурня клеїв, а хай-но десь щось із жінками, кіньми чи свіжими скандальчиками, він тут і вродився. Коли по правді, то статки-манатки його були такі собі, а час він збавляв здебільшого по кав’ярнях, пивницях та забігайлівках, знай терся в компаніях вербувальників, кучерів, дармоїдів, побігаїв, підмайстрів, клерків із перегонів, дівиць вуличних та бордельних і всякої такої вишуканої публіки, а бувало ночі просиджував із нишпоркою чи судовим виконавцем, котрий трапиться напохваті, випитуючи в тих іще тепленькі плітки у проміжках між хилянням. Підживлявся він зазвичай у найдешевших зачучверілих харчевнях, одначе, хоча діставалося йому часом саме місиво з об’їдків чи тарілка тельбухів на останній рідний шестипенсовик, язик його ніколи не давав жодних шансів нудьзі, й від котрого-небудь міцненького слівця, підхопленого у шльондри чи ще хтозна від кого, всі за боки хапалися, регочучи, мов несамовиті. А інший із тих, що там перебінджувалися, Костелло себто, зачувши їхню розмову, поцікавився, а що то, вірші чи яка бувальщина. Не вгадав, Френк (так його звали) одповів, мова про ірландських корів, яких постановили забивати через чуму. Та й к дідьку з ними, додає він, підморгуючи, про мене, хай їх хоч перевішають із їхньою яловичиною сифілітичною. Ось у цій бляшанці маємо щонайкращу рибу, яку тільки виловлювали будь-коли з води, і з великою щедрістю подає їм якусь консервовану кільку, котру вже давно пожирав, та лиш самими очима, заради чого й затіяв весь свій хитромудрий маневр, позаяк живіт його наполегливо вимагав поживи. Mort aux vaches[264]{709}, проказує він потім французькою мовою, бо, прослуживши якийся час помічником у котрогось виноторгівця, що мав склад у Бордо, напрактикувався розмовляти по-французькому, як джентльмен, незгірш. Ізмалечку був сей Френк шелихвіст, і батько його, молодший констебль, натомившись ганяти синка до школи, аби вчився грамоти й користування картою-глобусом, увіпхнув того до університету, механіку вивчати, одначе тут нащадок зовсім закусив вудила мов молодий огир і зазнайомився в ті часи з судовими виконавцями та нічними сторожами куди краще, ніж із наукою своєю. Якийсь час його тягнуло в актори, потім у маркітанти, потім у шулери, а тоді, диви, уже пропадає на півнячих боях та ведмежих цькуваннях, а то забаглося йому на моря-океани або ще поневірятися по дорогах із циганами, які то панича в поміщика викрадуть, то білизну поцуплять, що служниця розвісила, а то сховаються за парканом та й скрутять курочці шию. Пускався він у походеньки стільки разів, скільки у кота життів, і щоразу вертався, як і леґіон йому подібних, до отця свого, молодшого констебля, а той щораз, за кожної такої оказії, проливав не менше пінти гірких сліз. Як! вигукує тут містер Леопольд, схрестивши руки на грудях, щиро стурбований такою сумною перспективою. Та невже вони всі підуть на забій? Я протестую, заявляє він, я бачив їх тільки сьогодні вранці, гнали їх на ліверпульські пароплави. Не можу повірити, що це настільки непоправно, ще заявляє він. А як на те, був він чоловік вельми досвідчений у цих справах, стосовно племінної худоби, телят, кнурів, баранчиків-ярочок, служивши кілька років тому в містера Джозефа, шанованого торгівця, що скуповував скотину по фермах і не в збиток собі торгував нею неподалік від подвір’я Гавіна Лоу на Праша-стрит. У цьому я готовий посперечатися з вами, заявляє він. Куди ймовірніше, що тут усе-таки не чума, а якесь бронхіальне захворювання або актиномікоз. Містер Стівен, зачеплений трохи за живе, але абсолютно чемно одказав йому, що сумнівів тут і бути не може, бо ж він має депеші од головного імператорського хвостокрута з вираженнями вдячности за гостинність, і той посилає сюди дохтура Скоточуміна, найславутнішого приборкувача корів у всій Московії, із парочкою бутлів зілля, аби взяти бугая за роги. Ну-ну, перестаньте, втрутився містер Вінсент, звичний прямо різати правду-матку. Та той сам хутко потрапить на роги дилеми, якщо зачепить бугая ірландського. Ірландського ім’ям і норовом, наголосив містер Стівен, розхлюпавши свій ель. Ірландський бугай у крамниці англійської порцеляни. Я впіймав вашу думку, обізвався містер Діксон. Це запевне той самий бугай зі смарагдовим кільцем у носі