Улісс

Тут грізно грякнуло на вулиці, гур-гур! — і розкотилося. Зі своєї шуї гучно смальнув молотовержець Тор, ярим гнівом розпалившись. І накотилася буря, страхом переповнивши йому серце. І Лінч-магістр остеріг його, аби приборкав теревені свої вчені та словоблудія, понеже сам Бог розгнівився на поганськії зальоти його до пекла. І той, хто допіру так зарозуміло кидав виклик долі, враз зблід, і всі побачили, як увесь він скулився, і високомовна його бундючність зненацька впала долу до бурмотіння невиразного, а серце заколотилося в клітці його грудей, як уловив він смак тої грози прегрізної. І почали хто насміхатися, хто на глузи його брати, а Панч Костелло знову сильно наліг на пиво, а Ленеган-магістр і клявся й божився од нього не одстати; їй-богу, ніде правди діти: таки скорий він був на всякі витівки нікчемні. Але наш хвалько-гулько знову як заволає, мовляв, видно, Ніхтоотець сам якоїсь там браги налигався, то й начхати на нього, і чом би не позмагатися з самим тим стариганом, хто кого переп’є. Але оце так він похвалявся тільки на те, аби страх одчайдушний свій приховати, бо боявся й трусився він у хоромах Горнових. І справді вихилив він одним духом чару, аби збадьоритися, хоч якось дух занепалий піднести, адже довго-довго гуркотіло воно перекочувалося туди-сюди по небу, а Медден-магістр, схиляючись часами до побожности неабиякої, під цей удар небесний припасував і свій штурх сусідові хвальковитому під ребро, і магістр Блум, сидячи од чванька по праву руч та бажаючи страхи велії того втихомирити, зачав усілякі словеса заспокійливі промовляти, пояснюючи, що то, бачте, чується вам лише пустий-простий гамір з атмосфери, аби пролився під блискання дощ із хмарища, отож має місце сам лишень природний феномен.