Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
— Ви називаєте це місто Нью-Йорком? — запитав він. — Адже так?
— Так, — відповіла Ненсі Діпно.
— А той міст як?
— Міст Джорджа Вашингтона, — сказала Меріан Карвер. — Для тутешніх просто Ем-Де-Ве.
Отже, там лежав міст, який не лише привів їх до Лада. Саме його перейшов панотець Каллаген, коли вирушив у мандри з Нью-Йорка. Це врізалося Роланду в пам’ять з його розповіді.
— Не хочете щось випити? — запропонувала Ненсі.
Він хотів було відмовитись, але, відчуваючи, що все пливе перед очима, передумав. Що-небудь, так, але суто для підбадьорення.
— Чаю, якщо у вас є, — сказав він. — Гарячого міцного чаю з цукром чи медом. Можете зробити?
— Можемо. — Меріан натиснула на кнопку в себе на столі. Вона поговорила з кимось не видимим для Роланда, і зненацька він збагнув, що робила жінка в приймальні — та, яка нібито балакала сама з собою.
Меріан замовила гарячі напої й сандвічі (брутерботи, як незмінно називав їх про себе Роланд), нахилилася над столом і пильно поглянула стрільцеві у вічі.
— Добре, що ми познайомились тут, у Нью-Йорку, Роланде, принаймні я на це сподіваюсь, але наш час тут… не життєво важливий. Я підозрюю, ви розумієте чому.
Обміркувавши це, стрілець кивнув. Обережно кивнув, але просто тому, що задовгі роки звичка бути обережним стала невід’ємною рисою його характеру. У його друзів — Алана Джонса, Джеймі Декері — обережність була в крові, але з Роландом усе було інакше: він, як правило, спершу стріляв, а потім уже ставив питання.
— Ненсі просила вас прочитати дощечку в Садку Променя, — сказала Меріан. — Ви…
— Садку Променя, хвалімо Всевишнього! — вставив Мозес Карвер. Дорогою до доччиного кабінету він витяг ціпка з підставки у вигляді слонячої ноги, що стояла в коридорі, й тепер для підкреслення вагомості цих слів постукав ним по дорогому килимі. Меріан терпляче чекала. — Кажу «Бооог-Бомба»!
— Мій батько останнім часом товаришує з преподобним Гаррігеном, який збирає своїх послідовників унизу. Не скажу, що я від цього в захваті, — зітхнула Меріан. — Але до справи. Роланде, ви прочитали дощечку?
Стрілець кивнув. Ненсі Діпно назвала цю річ якось інакше, знаком чи сіґулом, але він розумів, що це те саме.
— Літери перемінилися на букви Високої мови, і я прочитав усе до останнього слова.
— І що там було написано?
— ВІД КОРПОРАЦІЇ «ТЕТ» НА ЧЕСТЬ ЕДВАРДА КАНТОРА ДІНА І ДЖОНА «ДЖЕЙКА» ЧЕМБЕРЗА. — Він трохи помовчав. — А далі було: «Кам-а-ка-мал, Пріа-тої, Ґан дела», що по-вашому може означати: «БІЛІСТЬ ПОНАД ЧЕРВОНЕ, ВОЛЯ ҐАНА НЕПОРУШНА».
— А нам табличка каже: «ДОБРО ПОНАД ЗЛО, ТАКА ВОЛЯ ГОСПОДНЯ», — сказала Меріан.
— Хвалімо Всевишнього! — знову постукав ціпком Мозес Карвер. — Хай підніметься Прим!
У двері для проформи постукали, і зайшла жінка з приймальні, несучи срібну тацю. Роланд з подивом помітив у неї біля губ маленьку чорну штучку і вузький чорний каркас, що зникав десь у волоссі. Напевно, якийсь прилад для розмов на віддалі. Ненсі Діпно і Меріан Карвер допомогли їй поставити на стіл чашки з чаєм і кавою, слоїки з медом і цукром, глечик вершків. Також жінка принесла тарілку з сандвічами. У Роланда забурчало в животі. Він подумав про своїх друзів, що лежали в землі, — для них брутерботів не буде більше ніколи, — і про Айрін Тасенбаум, яка терпляче чекала на нього в маленькому парку через дорогу. Кожної з цих думок вистачило б, щоб у Роланда зник апетит, але шлунок знову став безсоромними звуками вимагати їжі. Певні частини тіла людини позбавлені свідомості — він знав це ще з дитинства. Роланд узяв брутербот, укинув у чашку ложку цукру з горою і додав для певності меду. Він хотів якнайшвидше закінчити цю зустріч і повернутись до Айрін, але поки що…
— Хай вам смакує, сер, — сказав Мозес Карвер і подмухав на свою каву. — Їжте й пийте на здоров’я!
— У нас із татом будинок на Монток-Пойнт, — сказала Меріан, наливаючи собі у каву вершки. — У минулі вихідні ми були там. Близько п’ятої п’ятнадцять вечора мені подзвонив наш тутешній охоронець. Служба охорони працює на асоціацію «Хаммаршольд», але корпорація «Тет» їм приплачує, щоб нам доповідали… скажімо так, про певні події, які нас цікавлять… одразу, як щось станеться. З наближенням дев’ятнадцятого червня ми з величезною цікавістю спостерігали за тією табличкою у вестибюлі. Ви здивуєтесь, якщо я вам скажу, що, поки не настала за чверть п’ята година того дня, на табличці було написано «ДАРУНОК КОРПОРАЦІЇ „ТЕТ“ НА ЧЕСТЬ РОДИНИ ПРОМЕНЯ ТА В ПАМ’ЯТЬ ПРО ҐІЛЕАД»?