Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
— Тату, припини, — сказала висока жінка: по-доброму, але з тону відчувалось, що вона не терпітиме жодних заперечень. — Якщо не припиниш, у тебе запищить кардіомонітор. До того ж у цього чоловіка мало часу.
— Поганяє мене, як того коняку! — обурено вигукнув старенький. Але тут же злегка схилив набік голову і невимовно хитро та з гумором підморгнув Роландові оком, якого дочці було не видно.
«Можна подумати, вона не знає твоїх витівок, старий, — подумав Роланд, звеселившись навіть попри свою скорботу. — Вона вже багато-багато, дела років тобі підігрує».
— Ми трохи поговоримо з вами, Роланде. Але спершу я хотіла б побачити одну річ.
— У цьому нема потреби! — голос старого тремтів від обурення. — Ані найменшої потреби. Я що, виховав дурепу?
— Може, він і правий, — сказала Меріан, — але перестрахуватися…
— …ніколи не завадить, — закінчив стрілець. — Хороше правило, еге ж. Що ти хочеш побачити? Що скаже тобі, що я — це я, той, за кого себе видаю, і ти мені повіриш?
— Ваш револьвер.
Зі шкіряної сумки Роланд витяг футболку «Дні міста», а з футболки — кобуру. Розгорнув пояс і видобув револьвер з руків’ями, оздобленими сандаловим деревом. Почув, як благоговійно охнула Меріан Карвер, але вирішив на це не звертати уваги. А ще помітив, що двоє охоронців у костюмах гарного крою підійшли ближче і дивляться круглими від подиву очима.
— А, бачиш! — закричав Мозес Карвер. — Еге ж, ви всі бачите! Боже! Це ж те саме, що на власні очі побачити Екскалібур, меч короля Артура! Буде про що розповісти онукам!
Роланд простягнув батьків револьвер Меріан. Він розумів, що револьвер їй потрібен, аби перевірити, чи не самозванець він, що вона мусить це зробити, перш ніж завести у святая святих корпорації «Тет» (де лиходій міг би завдати непоправної шкоди), але секунду-дві вона просто не могла виконати свій обов’язок. Та потім зібралася з духом і взяла револьвер. І очі Меріан округлилися від подиву, коли вона відчула його велику вагу. Обережно, щоб не торкнутись гачка, вона піднесла ствол до рівня очей і провела пальцем по завитку орнаменту біля дула:
— Містере Дескейн, можете сказати, що це означає?
— Так, — кивнув він. — Якщо зватимеш мене Роландом.
— Якщо ви просите, я намагатимусь.
— Це знак Артура. — Він і собі провів пальцем по орнаменту. — Єдиний знак, що є на дверях його усипальниці. Це його знак діна, й означає він «БІЛІСТЬ».
Старий простягнув тремтячі руки, мовчки, але наполегливо.
— Він заряджений? — запитала Меріан, але не встиг Роланд і слова промовити, як сама відповіла: — Авжеж, заряджений.
— Дай його батькові, — сказав Роланд.
Меріан вагалась, двоє охоронців теж дивилися з сумнівом, але Тато Моз не опускав рук, і Роланд кивнув. Жінка неохоче передала револьвер батькові. Узявши, старий потримав його в обох руках, а потім зробив щось таке, від чого на серці в стрільця водночас потепліло і стало зимно. Він поцілував ствол старечими зморшкуватими губами.
— Що відчуваєш на смак? — запитав Роланд із щирої цікавості.
— Роки, стрільцю, — відповів Мозес Карвер. — Відчуваю роки. — І з цими словами простягнув револьвер жінці руків’ям уперед.
З очевидним полегшенням Меріан віддала його Роландові, немовби рада була спекатися його смертоносної ваги, і стрілець знову поклав його в кобуру.
— Заходьте, — запросила вона. — Часу в нас небагато, але ми проведемо його настільки весело, наскільки дозволить нам ваше горе.
— Амінь! — Старий поплескав Роланда по плечі. — Вона й досі жива, моя Одетта… та, яку ти звеш Сюзанною. Отак. Я подумав, що ти зрадієш, про це почувши, сер.
Роланд справді зрадів і кивнув на знак подяки.
— Ходімо, Роланде, — сказала Меріан Карвер. — Ласкаво просимо до нашого дому, адже це і ваш дім також. Ми знаємо, може статися так, що ви більше ніколи сюди не завітаєте.
Кабінет Меріан Карвер був розташований на північно-західному розі дев’яносто дев’ятого поверху. Стіни тут були з суцільного скла, без жодної перекладини, і від краєвиду, що відкривався звідти, у стрільця перехопило подих. Він немовби завис у повітрі, а місто, що розкинулося перед його очима, було казковішим за будь-яке уявне. Втім, він уже бачив його, бо впізнав висячий міст, а також деякі високі будівлі на цьому боці мосту. Той міст він не міг не впізнати, адже в іншому світі вони мало на ньому не загинули. Джейка тоді викрав Ґешер і забрав до Цок-Цока. Роланд бачив перед собою місто Лад, яким воно було в часи розквіту.