Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Рис. 89. Надгробок Філократа, сина Фарнакіона. Херсонес, І ст.

Греки традиційно надавали великого значення освіті. Майже в кожному місті існували не лише школи, а й гімнасії, в яких виховувались юнаки з сімейств вільних громадян. Керівництво гімнасіями здійснювали гімнасіархи. Вони слідкували за інтелектуальною і фізичною підготовкою юнаків, а також займались організаційними справами. Херсонеський гімнасіарх Демотел, син Теофіла (II ст. н. е.), за свій рахунок замовив стелу з гімном на честь покровителя Гермеса з нагоди перемоги у спортивних змаганнях його вихованців [IOSPE, І2, 436]. Феокл, син Сатира, на власні кошти збудував гімнасій в Ольвії, де на щиті встановили його погрудне зображення [IOSPE, І2, 40]. Велика кількість написів на кам'яних плитах, діпінті та графіті на кераміці вказують на грамотність й рядових жителів.

Про фізичну культуру в містах Північного Причорномор'я свідчать написи, спортивні споруди, знахідки стригілів. Влаштовувалися спортивні змагання. Серед популярних видів спорту були пентатлон (біг на коротку дистанцію, стрибки в довжину, кидання диска, списа й боротьба), стрільба з лука, біг на довгі дистанції, кулачні бої та інше. В панеллінських змаганнях на честь Ахілла на Понті брали участь і ольвійські магістрати, які любили відзначати свої перемоги в вотивних написах: Пуртей — в киданні диска і списа, Євресібій — в бігу й стрибках, Адой — в боротьбі й стрибках, Леонід — в метанні списа і т. ін. [IOSPE, І2, 130, 155—158]. Крім атлетичних змагань, які в старі часи, проводилися змагання поетів і музикантів, глашатаїв, трубачів і риторів.

На відміну від минулих століть імена вчених з Північного Причорномор'я не згадуються античними авторами. Однак є деякі свідчення, що у відродженій після гетської навали Ольвії багато громадян цікавилися філософією, вивчали її, дискутували про вчення Платона [Dion. Chrysost., Orat., XXXVI][1130]. Виступ Гієросонта перед відомим філософом Діоном Хризостомом відтворює знання основ софістики та риторики ольвійським громадянином. Окрім нього послухати заїжджого на береги Гіпанісу ритора зібралося чимало чоловіків. Це був не просто натовп, а освічені і раціонально мислячі громадяни, які розуміли суть його промови і розбирались в тонкощах наукового вчення Платона.

Рис. 90. Гемма із зображенням Серапіса з Ольвії, II—III ст.

У декреті на честь ольвійського державного діяча й евергета Каллісфена, сина Каллісфена (друга половина II ст.), відзначалося, що він самостійно опанував філософське вчення [IOSPE, І2, 42]. Надгробна епітафія Стратоніка, сина Зенона, кінця І — першої половини II ст. з Пантикапею вказує на те, що він писав філософські твори і ще за життя був зарахований до кола видатних людей [КБН, 145].

Окремі елементи вчення гностиків, як свідчать численні персні-печатки II—III ст. із зображенням Зевса-Серапіса, солярних і астральних символів, написів АБРАСАКС — імені гностичного бога, що уособлював узагальнено синкретичне поняття про універсального єдиного Бога як всесвітню Душу, що безпосередньо творить світ [Plot., 4, 6—11], поширювалися й у далеких провінційних містах[1131]. Разом з тим відроджувалися й окремі орфіко-піфагорейські вчення про життя і смерть.

Північнопонтійські греки, як і греко-римляни, великого значення надавали вивченню риторики. Особливо велика увага приділялася риторичному мистецтву в державах з демократичною системою правління. За свідченням писемних джерел, в Ольвії багато державних діячів (Гієросонт, Феокл, син Сатира, Карзоас, син Аттала, Каллісфен, син Дада, Каллісфен, син Каллісфена) знали основи риторики і могли виступати на народних зборах з обґрунтованими промовами [Dion. Chrysost., Orat., XXXVI; IOSPE, I2, 39, 40—43, 51]. Це стосується і херсонесита Демократа, сина Аристогена [IOSPE, І2, 425].