Світанок

— Добридень, — привіталася вона. — Чим можу допомогти?

— Я прийшла побачитися з паном Скоттом.

— Вам призначено?

— Не зовсім.

Вона ледь помітно вдоволено всміхнулася.

— Боюся, вам доведеться зачекати. Чи не присядете ви, поки я…

«Ейприл! — квакнув чоловічий голос із телефону на столі. — Я незабаром очікую таку собі місіс Каллен».

Я всміхнулася та вказала на себе.

«Негайно проведи її до мене. Розумієш? І мені байдуже, які зустрічі через це злетять».

У голосі його вчувалося дещо більше, окрім нетерплячості. Стрес. Нервовість.

— Вона щойно прибула, — втулила Ейприл, тільки-но він дав їй змогу говорити.

«Що? Проведи її негайно! Чого ти чекаєш?»

— Миттю, пане Скотт! — вона скочила на ноги й повела мене через невеличкий коридор (руки її при цьому тремтіли), пропонуючи каву, чай тощо, тощо — чого я тільки забажаю.

— Будь ласка, — припросила вона мене у величний кабінет, оздоблений важким дерев’яним столом та цілою низкою грамот і дипломів на стінах.

— Зачини по собі двері, — звелів рипучий тенор.

Поки Ейприл швиденько втікала, я вивчала чоловіка за столом. Він був низенький, із помітною лисиною, віком близько п’ятдесяти п’ятьох, із черевцем. Червона шовкова краватка вирізнялася на тлі біло-синьої смугастої сорочки, а важкий темно-синій піджак висів на спинці крісла. Чоловік також тремтів і зблід до нездорового зеленкуватого кольору, а на чолі виступили краплі поту. Я майже навіч уявила, яка у нього виразка.

Джей прийшов до тями й на хистких ногах звівся з-за столу. Простягнув мені руку через стільницю.

— Місіс Каллен! Я нетямлюся з захвату.

Я перетнула кімнату й коротко потисла йому руку. Він скулився від дотику моєї холодної шкіри, але не схоже, щоб це його здивувало.

— Пане Дженкс… Чи ви надаєте перевагу імені Скотт?

Він знову здригнувся.

— Як забажаєте, ваша воля.

— Тоді, може, ви ліпше кличте мене Беллою, а я вас називатиму Джеєм?

— Як старі друзі, — погодився він, витираючи чоло шовковою хустинкою. Він жестом припросив мене сідати й усівся сам. — Дозвольте запитати, чи я нарешті маю честь познайомитися особисто з чарівною дружиною пана Джаспера?

Якусь секунду я зважувала відповідь. Отож чоловік цей знайомий був із Джаспером, а не з Алісою. Знав його — і боявся.

— Взагалі-то я — його невістка.

Він піджав вуста, наче відчайдушно намагався звести кінці докупи — точно як я.

— Сподіваюся, пан Джаспер при доброму здоров’ї? — обережно запитав він.

— Я впевнена, він при чудовому здоров’ї. Наразі він узяв тривалу відпустку.

Це трохи притлумило Джеєве збентеження. Він кивнув сам до себе та приклав пальці до скронь.

— Вам слід було прийти безпосередньо до головного офісу — мої асистенти провели б вас просто до мене. Не довелося б користатися менш приязними каналами.

Я просто кивнула. Я й гадки не мала, чому Аліса дала мені адресу в тому гетто.