Історик
- Автор: Костова Элизабет
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 966-343-223-3
- Переводчик: А. С. Долгополова
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Історик». Краткое содержание книги:
Одного разу пізно ввечері, вивчаючи бібліотеку батька, молода дівчина знаходить старовинну книгу й конверт із жовтіючими листами, у яких було лиховісне звертання: «Мій дорогий й нещасний спадкоємцю…» Ця знахідка відкриває для неї світ, про який вона ніколи не мріяла — лабіринт, у якому таємниці минулого батька й загадкова доля матері пов’язані зі злом, що ховається в глибинах історії.
— Я дуже рада, що ви прийшли, дякую! — вигукнула вона. — Мій дядько не спав і не їв після того, як ви пішли вчора. Сподіваюся, ви умовите його сьогодні поїсти. — Її миле обличчя випромінювало радість.
— Будь ласка, не турбуйтеся, — сказала Хелен. — Ми спробуємо переконати його.
Стойчев сидів, оточений гостями, під яблунею. Хтось поставив туди колом дерев’яні крісла, і він сидів на найбільшому, а поруч із ним — ті, хто був молодший.
— О, вітаю вас! — вигукнув він, насилу підводячись на ноги. — Ласкаво просимо, друзі мої. Будь ласка, познайомтеся з іншими моїми друзями. — Слабким рухом він став показувати на тих, хто сидів навколо нього. — Тут дехто з моїх студентів, яким я викладав ще до війни, з їх боку дуже люб’язно, що вони прийшли побачитися зі мною.
Багато хто із цих людей у білих сорочках і темних костюмах були молодими тільки з висоти його років — навряд чи кому з них було менше п’ятдесяти. Вони, посміхаючись, радісно потискували нам руки, один із них нахилився й поцілував руку Хелен. Мені подобалися їхні живі чорні очі, тихі посмішки з блиском золотих зубів.
Ірина підійшла до нас. Вона, здається, знов усіх запрошувала пригощатися, і за мить хвиля гостей уже несла нас до столу в альтанці. Стіл аж угинався від страв, приємний аромат від нього розлився навколо — він ішов від ягняти, засмаженого цілим на відкритому повітрі біля будинку. У глиняних мисках стояли нарізана картопля, салат із помідорів й огірків, білий сир, скиби золотавого хліба, тарілі з такими самими сирними пиріжками, які ми їли в Стамбулі На столі були м’ясне рагу, охолоджений йогурт, смажені баклажани з цибулею. Ірина не дала нам спокою доти, доки не наповнила наші тарілки так, що їх неможливо було тримати. Потім вона провела нас у маленький сад, тримаючи склянки з ракією для нас.
Тим часом студенти Стойчева явно змагалися, хто принесе йому більше їжі. Нарешті вони до країв наповнили його склянку, і він повільно підвівся. По всьому саду залунали заклики до тиші, після чого професор виголосив коротку промову, у якій я вловив імена Кирила й Мефодія, а також моє з Хелен. Коли він закінчив, уся компанія відповіла радісними вигуками:
— Стойчев! За здравето на професор Стойчев! Наздраве!
Навколо лунало «ура!». Усі обличчя були звернені до Стойчева, кожен посміхався до нього, піднімаючи склянку, у декого сльози стояли в очах. Я згадав Россі, який скромно вислуховував промови й вітання, які лунали на честь його двадцятої річниці роботи в університеті. Я відвернувся, придушивши клубок у горлі, і помітив, що Ранов зі склянкою в руках наближався до нас.
Коли товариство повернулася до їжі й розмов, ми з Хелен опинилися на почесних місцях поруч зі Стойчевим. Він посміхнувся й кивнув нам:
— Мені дуже приємно, що ви змогли прийти сьогодні до нас. Знаєте, це моє улюблене свято. У церковному календарі в нас багато днів святих, але цей дуже дорогий для тих, хто викладає та вчиться, оскільки сьогодні ми шануємо слов’янську абетку і літературу — спадок багатьох сторіч, що починається з винаходу Кирила й Мефодія. До того ж цього дня всі мої улюблені учні й колеги приходять і заважають працювати своєму старому професорові. І я дуже вдячний їм за це.
Він обернувся навколо, радісно посміхаючись, і поплескав по плечах колегу, який сидів поруч. Я з жалем подумав про те, якою немічною була його рука, тонкою, майже прозорою. Через якийсь час студенти Стойчева почали розходитися хто куди: одні до столу, де щойно розрізали ягня, інші — хто вдвох, хто втрьох — гуляли по саду. Як тільки вони пішли, Стойчев повернувся до нас:
— Ходімте, — промовив він. — Давайте поговоримо, поки ми можемо собі це дозволити. Племінниця пообіцяла затримати містера Ранова, наскільки зможе. Мені треба вам дещо сказати, а вам, як я розумію, є що сказати мені.
— Звичайно, — я посунувся ближче до нього, і Хелен зробила те саме.
— Насамперед, друзі мої, — сказав Стойчев, — я ще раз уважно прочитав лист, який ви залишили мені вчора. Ось ваша копія, — він дістав лист із кишені на грудях. — Я віддам його вам зараз, щоб він був у безпеці. Я кілька разів прочитав його і переконався: його написала та сама людина, що написала і мого листа — брат Кирило. Звичайно ж, у мене немає вашого оригіналу, але якщо це точна копія, стиль і композиція збігаються, імена й дати теж, то, я вважаю, можна не сумніватися в тому, що обидва ці листи — частини однієї кореспонденції і що вони були надіслані окремо або їх відокремили одне від одного за якихось обставин, про які ми ніколи не дізнаємося. З цього приводу в мене є власна думка, але спочатку ви маєте розповісти мені про ваше дослідження. У мене таке враження, що в Болгарію ви приїхали не тільки для того, щоб вивчати наші монастирі. Як ви знайшли лист?