Вовк-тотем

Після того, як вони прибули на літнє пасовище, Вовчик щодня, вже відколи починало світати, прикипав очима до дерев’яних дверей юрти, ніби починав полювання на здобич, і видивлявся свою миску. В його очах ця миска справді була живою «здобиччю», і він, мов великий вовк, терпляче очікував на свій бойовий шанс, коли «здобич» підійде ближче до нього, після чого раптово атакував її.

Тому їжа, яку він захоплював собі в пащу, була все-таки здобута ним у полюванні, а не подана людиною. Таким чином Вовчику вдавалося підтримувати незалежність свого вовчого характеру. Чень Чжень також навмисне вдавав, що боїться його, й відступав на декілька кроків, але часто не стримував при цьому радісного вигуку.

На Монгольському плато до приходу сезону дощів улітку часто встановлюється суха й дуже спекотна погода, причому цього року було навіть спекотніше, ніж раніше. Чень думав, що монгольське сонце не тільки раніше піднімається, але й іде по небу значно нижче, ніж то є по інший бік муру. От і зараз була тільки десята ранку, а температура вже піднялася так високо, як у Китаї буває в обід у розпал літа. Пекуче проміння прибило зелену траву поряд із юртою, аж її листочки скрутилися й стали схожими на порожні всередині зелені голки. Комарі ще не з’явилися, однак великі степові мухи, які вилуплювалися із черви, що виникала на падлі, вже роїлися, мов зграї бджіл, оточуючи людину й худобу, атакуючи їх. Ці мухи навмисне нападали на голови тварин і людей, кусали за очі, ніс, кутики рота, обліплювали рани або залітали в юрту й сідали на стрічки ще сирого м’яса, вивішеного для просушки. Люди, собаки й вовки вимушені були постійно крутити головами, розмахувати руками й лапами, що дуже їм дошкуляло. Кмітливий і пильний Хуанхуан часто блискавичним рухом ловив собі в пащу котрусь із великих мух, що літали в нього перед очима, розкушував її і випльовував, тож невдовзі поряд із ним збиралося чимало мушиних трупів, схожих на лушпинки від гарбузового насіння.