Вовк-тотем

— Що-що? — перепитав Чень, у якого аж серце впало. — Ти вбив вовченя? Чому? Що сталося?

— Якби я прив’язав його на ланцюг, як ти, було б добре, — зітхнув Дорж, — а так… моє вовченя було меншим від твого і не таке дике, тож я постійно тримав його вкупі з цуценятами, вони росли разом більше місяця. Усі собаки до нього звикли, навіть люди, які не знали, хто це, вважали його цуценям. Згодом воно почало рости і справнішати, навіть швидше за цуценят, і справді було схоже на маленьку вівчарку, воно полюбилося всій моїй родині. Найбільше вовченяті подобалося гратися з моїм найменшим сином, якому тільки чотири роки, малий теж із ним заприязнився. Однак хто б міг подумати, що позавчора, коли вони гралися, вовченя раптом люто кинеться просто на живіт дитини і вкусить її, причому навіть відірве шматок шкіри, що аж кров пішла. Хлопець дуже злякався й розплакався від болю. Я теж злякався, оскільки вовчі зуби ще більш отруйні, ніж собачі, ухопив палицю й забив вовченя. Ще й довелося швидко їхати з дитиною до Сяо Пена, робити два уколи, тільки завдяки цьому не сталося нічого серйозного, однак на животі в дитини до сих пір набряк.

У Ченя серце закалатало від хвилювання, й він поспішив сказати:

— У жодному разі не легковаж цим, краще зроби цими днями ще уколи, щоб попередити сказ, адже якщо зробити укол, тоді можна не боятися.

— Скотарі це добре знають, навіть коли собака кого вкусить, поспішають робити укол, — сказав Дорж, — а після укусу вовка — тим більше. Вовки дійсно відрізняються від собак. Якщо місцеві люди кажуть, що не можна утримувати вовка, то, здається, й дійсно не можна, його дикої натури не виправити, тож рано чи пізно щось станеться. Я б і тобі порадив відмовитися від цієї витівки. Тим більше що твій вовк достатньо великий і має сильну дику натуру, тож його зуби ще більш отруйні, і якщо він тебе вкусить, то й кінець тобі. Навіть на ланцюгу його утримувати, і то немає гарантії.

Чень Чжень і сам трохи боявся, тож, подумавши, сказав:

— Я буду обережним! Я ж уже стільки зусиль доклав, щоб виростити його до сих пір, тож уже дуже шкода з ним розлучатися. Нині навіть Ґао Цзяньчжун, який раніше найбільше дратувався через нього, і то вже його вподобав, цілими днями з ним грається.

Отари вже відійшли далеко, тож Дорж скрутив вовчу шкуру й закинув її на сідло, сів на коня й поїхав наздоганяти свою отару.

Чень же, думаючи про Вовчика, підійшов до решток недоїденої вовком вівці, вийняв із кишені складний електричний ніж і відтяв ту частину, яка була розірвана вовком, випатрав живіт, залишивши серце й легені. Прибравши все, він скористався мотузкою, що завжди була на сідлі, й зав’язав інший її кінець на голові вівці, готуючись забрати її додому, щоб згодувати собакам і Вовчику. Коли він сів верхи й поїхав, і з кожним кроком коня ніби збільшувався й якийсь тягар на серці.