І будуть люди

«У мене будуть хороші свекруха!» — замало не теленькнула Маруся, але вчасно прикусила язика. Лягла, причаїлась, як миша, і довго скліпувала повіками: думала про Володю.

А Володя в цей час чухрав собі прямо на схід, на вузесеньку, при самому обрію, смужечку, що блідла та блідла, ширшала й ширшала, виростаючи прямо на очах. Вже коли добре розвиднилось і невидимий ковалик роздмухав на сході гарячий вогонь, щоб розжарити остигле за ніч сонце, наздогнав Володю Приходько. Не дядько Іван, а дядько Микола. Обігнав парокінною підводою, оглянувся, натягнув віжки, спиняючи коней:

— Тпру!

Зачекав, доки Володя порівнявся із возом.

— Доброго ранку! Далеко?

— В Хоролівку, — неохоче обізвався Володя.

— Сідай, підвезу.

Володя завагався: сідати чи не сідати до куркулика? Дядько ж Микола нетерпляче посмикував віжками:

— Сідай, сідай — в ногах правди немає! Чи, може, так запанів, що з нами, репаними, уже й знатися не хочеш?

Володька мовчки поклав мішок на воза, скочив і собі, примостився за Приходьком, спустивши донизу босі ноги.

Ситі, як лини, булані, граючись, котили легенького воза: на схилах пускалися вчвал, і тоді дядько Микола стримував їх, натягуючи віжки. Обертався до Володьки вусатим обличчям:

— На базар?

— В аптеку, матері по ліки… А це, мо’, продам…

— Чого ж не продати — це діло нехитре, — погоджувався дядько Микола. — Ну, а комунію скоро строїти будеш?

— Ви що, проти Радянської влади?

— А чого б це я мав бути проти влади! — спокійно заперечив дядько. — Вона мене господарем зробила, на ноги поставила, а я проти неї галакатиму? Ні, Володько, ця влада якраз по мені!

— А чого ж тоді в куркулі пнетесь? — уїдливо оскірився Володя. — В класові вороги?..

Дядько Микола відповів не зразу. Зупинив коней, посвистів трохи, аж тоді повернувся до парубка:

— Ти, Володю, дуже зелений: одірвався од маминої циці та вже й думаєш, що бога за бороду впіймав… От ти на Петра Нешерета молишся, очі ним колеш…

— Молюся, бо він справжній незаможник! — спалахнув Володя.

— Та вже такого незаможника пошукати! Голою с… на всі сторони світить! А ти скажи мені лучче от, приміром, таке: од кого більше користі нашій державі — од культурного хазяїна, хоча б і од такого, як я, чи од незаможника Нешерета?.. От твій Петро: що пожне, те сам і потріскає, а державі — дуля з маком! Або ще й сам до неї в торбу заглядає, як би чимось поживитися… А я, приміром, минулого літа триста пудів пшениці державі здав. То, виходить, хто державу хлібом годує? Тож не нас треба ліквідовувати як клясу, а всіх отих незаможників, нахребетників отих, що так і зирять, як би із держави побільше поцупити!.. — зробив несподіваний висновок дядько Микола.

— Це що ж по-вашому: бідняків усіх під ніж пустити? — аж задихнувся Володя.