Загублена земля. Темна вежа III
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Темна вежа #3
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Загублена земля. Темна вежа III». Краткое содержание книги:
Це край землі Роланда, так званого Околоміра. Вони довідались про те, що таких стежин всього шість, і всі вони випромінюють світло. У місці перетину цих променів в самому центрі Роланд сподівається знайти міфічну Вежу.
Після багатьох пригод Роланду вдається повернути в Околомір Джейка, хлопчика, яким Роланд пожертвував під час переслідування Людини в Чорному. У Джейка виявляються дві книги: одна із загадками без відповідей, інша – присвячена подорожі дітей на потягу. Джейк купив ці книжки в магазині Кальвіна Тауера, зловісного і таємничого персонажа.
Незабаром до героїв приєднується Ой, незвичайна істота, що нагадує єнота, собаку і борсука...
Вони перебували у видовженій кімнаті, обставленій кріслами з плюшевою оббивкою і диванами–трансформерами. На дальньому кінці вагона, який був завдовжки щонайменше вісімдесят футів, була облаштована зона бару, більше схожа на затишне бістро. На підвищенні з полірованого дерева стояв інструмент, зовні подібний до клавесина, який підсвічували приховані міні–прожектори. Едді б не здивувався, якби на сцену зараз вийшов Гоуґі Кармайкл і почав награвати «Зоряний пил».
Під самою стелею тьмяно сяяли маленькі круглі світильники, а посередині висіла люстра — мініатюрна копія тієї, що лежала в руїнах танцювальної зали Маєтку, як здалося Джейкові. Але це його не здивувало. Він вже почав сприймати подібні збіги й подвоєння як належне. Єдине, що здавалося в цьому салоні дивним, — повна відсутність вікон.
На п'єдесталі під люстрою стояв справжній piece de resistance, маленький мистецький шедевр — льодова скульптура стрільця, який тримав у лівій руці револьвер. У правій він стискав вуздечку льодового коня, що, опустивши голову, змучено брів за господарем. На цій руці Едді нарахував лише три пальці: підмізинний, мізинець і великий.
Поки Джейк, Едді й Сюзанна зачудовано роздивлялися змарніле обличчя під крижаним капелюхом, підлога під їхніми ногами ледь відчутно завібрувала. Схожість скульптури з Роландом була вражаюча.
— ПРАЦЮВАВ НАШВИДКУРУЧ, — скромно зізнався Блейн. — ВАМ ПОДОБАЄТЬСЯ?
— Це просто фантастика, — сказала Сюзанна.
— ДЯКУЮ ТОБІ, СЮЗАННО З НЬЮ–ЙОРКА.
Едді перевірив рукою м'якість канапи. Вона була м'яка, наче пух. На неї хотілося лягти й проспати щонайменше шістнадцять годин.
— А Великі Древні вміли подорожувати з шиком, ге?
Поїзд знову розреготався, і пронизливі нотки божевілля,
що звучали в цьому реготі, змусили їх обмінятися нервовими поглядами.
— ТІЛЬКИ НЕ ДУМАЙТЕ, ЩО ТАК ЇЗДИЛИ ВСІ, — насміявшись, сказав Блейн. — ЦЕ БУВ БАРОНСЬКИЙ ВАГОН… ТЕ, ЩО ВИ НАЗИВАЄТЕ ПЕРШИМ КЛАСОМ.
— А куди поділися інші вагони?
Блейн проігнорував це питання. Двигуни під їхніми ногами продовжували набирати обертів. Це нагадало Сюзанні, як пілоти розганяли двигуни перед тим, як підняти літак у повітря.
— БУДЬ ЛАСКА, СІДАЙТЕ, МОЇ ЦІКАВІ НОВІ ДРУЗІ.
Джейк опустився в обертове крісло, і Юк прожогом скочив
йому на руки. Зиркнувши одним оком на крижану скульптуру, Роланд всівся у найближче крісло. Барабан револьвера вже почав танути, і краплі води стікали в мілку порцелянову миску, в якій стояла скульптура.
Едді сів із Сюзанною на канапу. Відчуття його не підвели — канапа справді виявилася дуже зручною.
— А куди ми взагалі їдемо, Блейне?
Блейн відповів терплячим поблажливим тоном того, хто розуміє, що розмовляє з розумово відсталим.
— ШЛЯХОМ ПРОМЕНЯ. ПРИНАЙМНІ, ДО ТІЄЇ ТОЧКИ НА ЦЬОМУ ШЛЯХУ, ДЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ МОЯ КОЛІЯ.
— До Темної Вежі? — спитав Роланд. І тут Сюзанна зрозуміла, що вперше за весь час стрілець безпосередньо заговорив до балакучого привида в машинах, що стояли під Ладом.
— Тільки до Топіки, — тихо сказав йому Джейк.
— ТАК, — підтвердив Блейн. — ТОПІКА. ТАК НАЗИВАЄТЬСЯ МОЯ КІНЦЕВА ЗУПИНКА. ХОЧА МЕНЕ ДИВУЄ, ЩО ТИ її ЗНАЄШ.
«Як так може бути, Блейне, — подумав Джейк, — що ти стільки всього знаєш про наш світ і навіть не здогадуєшся, що одна жінка написала про тебе цілу книжку? Невже вся справа в тому, що там тебе звуть не Блейном, а Чарлі? Хіба такої дрібниці досить, аби надурити таку складну машину, щоб вона недогледіла власну біографію? А як щодо Беріл Еванс, письменниці, яка написала «Чарлі Чух–Чуха»? Ти був з нею знайомий, Блейне? І де вона зараз?»
Гарні питання… але Джейк сумнівався, що вони зараз будуть доречні.
Рівномірне пульсування двигунів наростало. Підлогою пробіг невеликий струс, але до сили вибуху, який стався, коли вони заходили у вагон, йому було далеко. На Сюзанниному обличчі промайнула тривога.
— О, чорт! Едді! Мій візок! Ми забули візок!
Едді обійняв її за плечі.
— Запізно, кохана, — сказав він, коли Блейн Моно вперше за десять років і востаннє за всю свою довгу–предовгу історію зрушив з місця й поплив до виїзду з Колиски.
— БАРОНСЬКИЙ ВАГОН ОБЛАДНАНО ВИНЯТКОВИМ РЕЖИМОМ ОГЛЯДУ, — повідомив Блейн. — УВІМКНУТИ ЙОГО?