Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
Стаття 125. Позов третьої особи із самостійними вимогами
1. Положення статей 123 і 124 цього Кодексу застосовуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження.
1. У правовому статусі треті особи, що заявляють самостійні вимоги, прирівнюються до позивача. Стаття 34 ЦПК надає їм право пред’явити позов до однієї чи обох сторін. Відповідно коментована стаття вказує, що при поданні позовної заяви такими особами застосовуються положення статей 123 і 124 цього Кодексу.
Позовна заява третьої особи повинна відповідати загальним вимогам, що містяться у ст. 119 ЦПК, але має вона й свої особливості. У позовній заяві третьої особи слід зазначити, що вона подається третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору в іншій судові справі (там, де у звичайній позовній заяві пишеться «позивач» буде написано «третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору»), і зазначити сторін цієї справи та у кого у провадженні ця справа перебуває. В іншому випадку позовна заява третьої особи, яка нічим не відрізняється від звичайних позовних заяв, не потрапить у ту справу, в яку вона подається.
2. Слід звернути увагу на суперечливість положень коментованої статті та ч. 1 ст. 34 ЦПК. Так, відповідно до ч. 1 ст. 34 ЦПК треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін. Отже позов може бути подано до закінчення судового розгляду.
Натомість коментована стаття відсилає до ст. 123 ЦПК, в якій зазначено, що відповідач має право до або під час попереднього судового засідання пред’явити зустрічний позов. Отже позов може бут подано до або під час попереднього судового засідання.
Вважаємо, що пріоритетним для застосування є положення ч. 1 ст. 34 ЦПК, оскільки ст. 125 ЦПК регламентує вимоги до змісту та форми позовної заяви, в той час як ст. 34 ЦПК встановлює порядок подання позову.
3. Оскільки в правовому статусі треті особи, що заявляють самостійні вимоги, прирівнюються до позивача, то і відповідно всі правові наслідки, які застосовуються до неналежно поданої позивачем позовної заяви, поширюють свою дію і на позов, поданий такими особами. Зокрема, суд може застосувати залишення позовної заяви без руху, повернути позовну заяву, відмовити у відкритті провадження у справі або ж, навпаки, відкрити таке провадження.
Стаття 126. Об’єднання і роз’єднання позовів
1. Суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.
2. Залежно від обставин справи суддя чи суд мають право постановити ухвалу про роз’єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи.
1. Не зважаючи на назву коментованої статті, в ній йдеться про об’єднання або роз’єднання цивільних справ, а не позовів.
Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні. Таке об’єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову (наприклад, позови кількох осіб про поновлення на роботі).
Суддя в такому випадку постановляє ухвалу про об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог, якщо це приведе до більш швидкого і правильного розгляду спору між сторонами.
Об’єднання позовів є правом, а не обов’язком суду. Суд вправі вирішити питання про об’єднання або роз’єднання позовів з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.
2. Правова позиція № 30 ВСУ передбачає, що якщо кредитор заявив позов до одного із солідарних боржників, суд має роз’яснити йому право на пред’явлення вимог до решти боржників, а не притягати поза його волею їх співвідповідачами у справі.
3. Об’єднання позовних вимог може мати негативні наслідки. Сумісний розгляд декількох вимог, навіть тісно пов’язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, збільшує коло учасників процесу, ускладнює розгляд та вирішення справи.