Останній дон
- Автор: Пьюзо Марио
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Анатолий Васильевич Онышко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній дон». Краткое содержание книги:
Також написав романи «Дурні вмирають» (1978), «Сицилієць» (1984), «Четверта К» (1991) і кілька кіносценаріїв. 1996 р. вийшов роман «Останній дон», який є завершенням «Хрещеного батька». В ньому діють герої прославленого роману та їхні нащадки.
— Навряд, — відповів Лія. — Але це наша єдина надія.
Кросс стенув плечима:
— Я вибору не маю. Данте вбив мого батька, а тепер наміряється вбити мене. — З хвилину помовчав і додав: — Я сподіваюся, що дон із самого початку не був на його боці. Бо інакше ми не маємо шансів.
— Але ж можна все покинути й розповісти про наш клопіт самому донові, — сказав обережно Лія. — Нехай він вирішує і діє.
— Ні, — заперечив Кросс, — він не вирішить проти свого онука.
— Звісно, ти маєш слушність, — згодився Лія. — До того ж дон трохи розм'як. Він спокійно дивиться, як ті голлівудці тебе дурять, а замолоду він би ніколи такого не дозволив. Тут ідеться не про гроші, а про неповагу.
Кросс долив Лії бренді й запалив собі сигару. Він ніколи не розповідав Лії про Девіда Редфеллоу.
— Як тобі ця кімната? — спитав він жартома.
— Дурниця. Така гарна. Й навіщо? Чому хтось має жити в таких покоях? Це вже занадто. Така розкіш відбирає силу. Породжує заздрість. Нерозважливо отак кривдити знедолених. Хіба в них не заворушиться бажання тебе вбити? На Сицилії мій батько був заможною людиною, але він ніколи не жив у розкошах.
— Лія, ти не розумієш Америки. Кожен злидар, що побачить ці вілли всередині, потішиться. Адже у своєму серці він знатиме, що колись і сам житиме серед такої пишноти.
Саме тієї миті дзеленькнув приватний телефон. Кросс зняв трубку, його серце підскочило, то дзвонила Атена.
— Ми можемо зустрітись до перегляду? — запитала вона.
— Тільки якщо ти прийдеш до мене. Я, повір, вийти не можу, — відповів Кросс.
— Дуже галантно, — зимно відказала Атена. — Тоді зустріньмося після вечора, я звідти піду чимшвидше, а ти прийдеш до мене на віллу.
— Але я й справді не матиму змоги.
— Уранці я лечу до Лос-Анджелеса, — пояснювала Атена. — А другого дня вилітаю до Франції. Ми не стрінемось наодинці, аж поки ти прилетиш туди... якщо прилетиш.
Кросс подивився на Лію, що похитав головою і звів брови докупи. Тож Кросс відповів Атені:
— Ти можеш прийти до мене просто зараз? Будь ласка.
Кросс довго чекав, перше ніж почулася відповідь:
— Так, десь через годину.
— Я пошлю за тобою автомобіль і охорону. Вони чекатимуть біля твоєї вілли. — Кросс поклав трубку і звернувся до Лії: — Нам слід стерегти її. Данте несамовитий і може скоїти що завгодно.
Вечірка на Бенцовій віллі повнилася жіночою красою.
Мело Стюарт привів молоду актрису, яка вже встигла уславитись на сцені і яку він і Скіппі Дієр планували взяти на головну жіночу роль у фільмі про Джіма Лоузі. Вродою вона скидалась на єгиптянку, мала сміливі риси обличчя, владні манери. Бенц мав свою нову знахідку — Джоану з поки що невідомим прізвищем, цнотливу незайманку. Атена ще ніколи не видавалась такою сяйливою і прийшла в гурті своїх подруг: Клавдії, Діти Томмі і Моллі Флендерс. Атена поводилась незвичайно стримано, та Джоана і театральна актриса Ліза Вронгет однаково дивилися на неї мало не зі страхом і з заздрістю. Обидві прийшли побачити Атену, королеву, яку сподівалися заступити.
— А ти запросив мого брата? — запитала Клавдія Боббі Бенца.
— Аякже, але в нього багато справ.
— Дякую, що ти віддав Ернестовій родині його відсотки, — всміхнувшись, мовила Клавдія.
— Моллі пограбувала мене, — сказав Бенц. Він завжди любив Клавдію, може, тому, що її любив Мерріон, тож не зважав на її жарти. — Вона приставила мені до скроні пістолета.
— Але ти міг би не поступатись, — провадила Клавдія. — Мерріон схвалив би твої дії.
Бенц подивився на Клавдію відсутнім поглядом, на очі йому раптом набігли сльози. Він ніколи не буде таким, як Мерріон. І він утратив його.
Тим часом Скіппі Дієр відвів у куток Джоану й розповідав їй про свій новий фільм, де була яскрава епізодична роль невинної дівчини, яку брутально згвалтував і вбив наркоділер.
— Ти досконало підходиш для цієї ролі. Досвіду в тебе малувато, та якщо я переконаю Боббі, ти прийдеш і попробуєш. — Скіппі з хвилину помовчав, а потім додав теплим, довірчим тоном, натякаючи на її майбутнє як кінозірки: — Гадаю, тобі треба змінити ім'я. Джоана — надто простацьке для твоєї кар'єри.
Скіппі помітив, як зашарілося Джоанине обличчя; справді зворушливо бачити, як юні дівчата вірять у власну красу і сподіваються стати зірками з не меншою пристрастю, ніж ренесансні дівчата прагнули бути святими. Коли перед його очима постала цинічна посмішка Ернеста Вейла, Дієр подумав: «Смійся скільки завгодно: адже це, власне, прагнення душі. В обох випадках воно частіше приводило до мучеництва, ніж до слави, але без цього не обійтися».