Сповідь відьом

— Що ти сказала? — Раптом запаморочення минулося. Розум став навдивовижу ясним, а геть уся шкіра засвербіла так, немов тисяча відьом та відьмаків витріщилися на мене. Я дещо забула, я забула дещо про своїх батьків, що враз обернуло на брехню все, що сказала мені Сату.

Раптом долинув якийсь химерний звук. Він був схожий на сичання і скрипіння, наче хтось тягнув мотузку через камінь. Роззирнувшись, я помітила, як по землі повзуть, звиваючись, два товстих коричневих корені. І повзли вони до мене.

Здавалося, Сату не помічає їх наближення.

— Твої батьки хотіли б, щоб ти ретельно виконувала свої обов’язки як відьма і як представник родини Бішопів.

— Мої батьки? — перепитала я, насилу відриваючи погляд від коренів і намагаючись зосередитися на словах відьми.

— Твої вірність та відданість належать мені та твоїм одноплеменцям відьмацького роду, а не Метью Клермону. Подумай про свою матір та батька. Подумай лишень про те, як би вони почувалися, дізнавшись про твої стосунки з цим вампіром!

Тривожне передчуття холодним пальцем торкнулося моєї спини, і моя інтуїція підказала мені, що ця відьма дуже небезпечна. А корені вже добралися до моїх ніг. Наче відчувши мою тривогу, вони різко змінили напрямок руху і, пірнувши під бруківку з протилежного від мене боку, сплелися в невидиму павутину під долівкою замка.

— Джиліан сказала мені, що то відьми убили моїх батьків, — мовила я. — Ти можеш заперечити це? Розкажи мені, що сталося тоді в Нігерії.

Сату мовчала. І це було тотожним щиросердому зізнанню.

— Я так і знала, — видихнула я з гіркотою в голосі.

Легким порухом п’ясті вона кинула мене на спину так, що я аж ноги задрала, потім невидимі руки потягли мене слизькою поверхнею холодного подвір’я до печеристого приміщення з високими вікнами і частково вцілілим дахом.

Моя спина палала від подорожі по каменях колишнього залу древнього замку. Але ще гіршим був крах моїх зусиль протистояти магії Сату. Ізабо мала рацію: моя слабкість і необізнаність про те, хто я така і як маю себе захищати, призвела до того, що я вскочила в серйозну халепу.

— І знову ти не дослухаєшся до здорового глузду. Мені не хочеться робити тобі боляче, Діано, але я змушена буду зробити це, щоб змусити тебе збагнути всю серйозність ситуації. Ти мусиш відмовитися від Метью Клермона і розповісти нам, що ти зробила, щоб роздобути той манускрипт.

— Я ніколи не відмовлюся від свого чоловіка і ніколи не допомагатиму жодному з вас роздобути манускрипт. Він нам не належить.

Від цього зауваження у мене виникло таке відчуття, наче моя голова розколюється навпіл — то моторошний вереск пронизав ранкове повітря. За ним почулася какофонія жахливих звуків, таких болючих, що я впала на коліна і затулила руками вуха.

Я отямилася, лежачи на боку на холодному камінні. Наді мною стояла Сату з очима, що перетворилися на вузенькі прорізі.