Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
Тепер Квентін міг легше пробратися до нього, бо зайнята Арденським Вепром висока позиція й удари його страшної палиці змусили більшість переслідувачів шукати собі безпечнішого місця для атаки, ніж ця проломина з її запеклим захисником. Проте Квентін, який усвідомлював значення перемоги саме над цим жахливим супротивником, скочив з коня біля самої проломини і, полишивши напризволяще благородну тварину — подарунок герцога Орлеанського, кинувся вперед на руїни, щоб помірятися силами з Арденським Вепром.
Де ля Марк, немов здогадавшись про його намір, повернувся до нього, замірившись палицею. Вони вже готові були зчепитися один з одним, коли жахливий крик тріумфу, змішаний з жахом та розпачем, сповістив, що обложники вже вдерлися до міста з протилежного боку й зайшли в тил оборонцям проломини. Засурмивши, де ля Марк скликав до себе лихих товаришів своєї лихої долі, покинув позицію і почав відступати до тієї частини міста, де можна було переправитися на той бік Маасу. Його охоронці щільно зімкнули навколо нього лави. Це були добре дисципліновані солдати, які ніколи не милували нікого й самі не просили собі помилування. В цю годину великого розпачу вони відступали в непорушному порядку, так що перші лави розтяглися на всю ширину вулиці, іноді зупиняючися, щоб відкинути переслідувачів, із яких багато почали шукати собі безпечнішої справи, кинувшись грабувати найближчі будинки.
Цілком можливо, що де ля Маркові пощастило б утекти, бо переодягненого вепра не пізнавали ті, хто за його голову сподівався здобути собі славу й багатство, коли б за ним не гналися Квентін, його дядько Балафре та кілька їхніх товаришів. Як тільки ландскнехти зупинялися, поміж ними й лучниками зав'язувалася сутичка, і кожного разу Квентін намагався прокласти собі шлях до де ля Марка. Але Арденський Вепр, який тепер вважав за краще відступати, певно, уникав зустрічі з молодим шотландцем.
А на вулицях міста коїлося щось жахливе. З усіх боків чути було лемент та ридання жінок, стогін і зойки переляканих мешканців, які потерпали від розбещеності найманого війська; все це зливалося в один звук, ніби відчай і насильство змагалися одне з одним — хто кого перекричить.
Тієї хвилини, коли Гійом де ля Марк, відступаючи серед цих страхіть, опинився біля дверей невеликої каплиці, відомої своїми реліквіями, вигуки: «Хай живе Франція! Хай живе Франція!», «Хай живе Бургундія! Хай живе Бургундія!» повідомили його, що частина обложників уже вдерлася на вузеньку вулицю і тепер мчала з її протилежного кінця, відрізавши йому відступ.
— Конраде, — гукнув де ля Марк, — візьми із собою всіх людей, вдар на тих молодців і пробийся крізь них, якщо зможеш. Мені настав кінець! Вепра зацькували! Однак у мене ще досить сили, щоб послати в пекло спочатку кілька цих шотландських волоцюг!
Його помічник, виконуючи наказ, кинувся з рештою уцілілих ландскнехтів на протилежний кінець вулиці, щоб атакувати бургундців і, пробившись крізь їхні лави, втекти. Біля де ля Марка лишилося не більш як шість одчайдушних вояк, що вирішили померти разом із своїм отаманом. Вони опинилися перед лучниками, яких було тільки трохи більше.
— Вепр! Вепр! — вигукнув безстрашний розбійник, розмахуючи палицею. — Гей ви, шотландські дворянчики, хто з вас бажає здобути собі графську корону? Хто битиметься з Арденським Вепром? Невже ти бажаєш, юначе? Але, як і всяку нагороду, її треба спершу заслужити.
Квентін майже не міг почути цих слів, бо голос під спущеним забралом лунав глухо, але юнак не помилився в значенні жестів, які супроводили їх. Ледве він устиг гукнути своєму дядькові й товаришам, щоб вони дали йому дорогу й не перешкоджали чесному поєдинку, як де ля Марк, немов тигр, одним стрибком кинувся на нього з піднятою палицею, розраховуючи зміцнити удар всією вагою свого тіла. Але прудконогий та бистроокий шотландець відскочив убік від страшної палиці, яка напевно розтрощила б йому голову.
Ще хвилина, і вони зчепилися, як вовк з вовкодавом. Товариші стояли навколо, спостерігаючи боротьбу, але ніхто не наважився взяти в ній участь, бо Балафре голосно заявив, що бажає для свого племінника чесного поєдинку і що коли б його супротивник був сильний, як сам Уолліс[268], то й тоді він не боявся б за нього.
268
Уолліс Вільям 1227 року став на чолі повстання шотландців проти англійського панування. 1305 року через зраду попав до рук англійців і був страчений. Національний герой шотландців, уславлений у численних піснях і оспіваний шотландськими поетами.