Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Метелик - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Метелик

Электронная книга - «Метелик». Краткое содержание книги:

Гостросюжетний пригодницький роман «Метелик» — белетризована автобіографія.
1931 року двадцятип’ятирічного А. Шарр’єра було несправедливо звинувачено в убивстві й засуджено на довічну каторгу. Згодом він написав роман, розповівши про жахіття, які побачив і пережив у французьких в’язницях та на каторзі, а також про свої неодноразові втечі й пов’язані з цим небезпечні пригоди — у відкритому океані, в джунглях, у далеких чужих краях.
1969 року А. Шарр’єра виправдали. Сталося це після виходу у світ книжки «Метелик», яка одразу ж стала бестселером. Відтоді роман витримав у Франції понад десять видань. Американський кінорежисер Ф. Шеффнер зняв за цим твором однойменний фільм, що з величезним успіхом пройшов на екранах багатьох країн світу.
У Радянському Союзі роман А. Шарр’єра виходить уперше.
1 ... 198 199 200 201 202 203 204 205 206 ... 237
Перейти на страницу:

Він повернеться аж увечері. Я сам попоїв супу, що його Кюїк-Кюїк поставив варитися. Знайшовши в курятнику вісім яєць, я з трьох смажу на маргарині яєчню. Вітер перемінився, і тепер дим із двох вуглярень навпроти хижки йде вбік. Сховавшись від дощу, який пішов пополудні, я добре виспався, бо тепер дим мені ке заважав..

Уранці я обійшов острів. Майже посередині нього досить велика відкрита галявина. Звалені дерева й нарубані головешки вказують на те, що саме звідси Кюїк носить дрова, з яких випалює вугілля. Бачу яму, з якої він бере білу глину, накриваючи нею дрова, щоб їх не пожирало полум’я. На галявину виходять подзьобати траву кури. З-під моїх ніг утікає пацюк, а за кілька метрів мені впадає в око нежива гадюка завдовжки два метри. Безперечно, то пацюк щойно її задушив.

Перебуваючи цілий день сам на острові, я роблю для себе низку відкриттів. Наприклад, я знайшов родину мурахоїдів. Матір і троє малят. Вони зовсім розгребли величезний мурашник. На галявині стрибають з дерева на дерево десяток мавпочок. Коли я приходжу сюди, ці уїстіті так пищать, що аж душу проймає.

— Я не бачив ні Шоколада, ні його човна. Мабуть, негр подався по харчі до Каскада — невеличкого селища, де він живе. Ти добре попоїв?

— Еге ж.

— Хочеш іще їсти?

— Ні.

— Я приніс тобі дві коробки сірого тютюну. Це грубе солдатське куриво, але нічого іншого не було.

— Дякую й за це. А Шоколад надовго ходить до того свого селища?

— На два-три дні. Та я не знаю, коли він пішов туди, й усе ж таки навідаюсь до нього ще завтра.

Наступного дня дощ ллє як з відра. Але це Кюїк-Кюїку не перешкода. Він загортає свій одяг у церату, бере його під пахву і йде зовсім голий. Я його не проводжаю.

— Тобі нема чого мокнути, — каже він мені.

Дощ ущухає. З’являється сонце, і я доходжу висновку, що зараз приблизно десята-одинадцята година. Одна з вуглярень, а саме друга, обвалилася під зливою. Я підходжу до неї, щоб подивитися на цю руїну. Злива не змогла зовсім погасити вогонь. З безладної купи дров і далі валує дим. Я протираю очі, перше ніж іще раз подивитися на цю купу, бо побачив щось зовсім несподіване, з вуглярні визирають п’ять черевиків. І одразу ж пересвідчуюсь: у кожному з цих черевиків, поставлених вертикально на задники, є нога. Отже, у вуглярні горять три трупи. Мабуть, не слід описувати мої відчуття: мені мороз пройшов поза шкірою. Я нахиляюсь і, відкинувши вбік ногою напівобвуглені дрова, знаходжу шостий черевик.

Кюїк-Кюїк немилосердний з типами, яких убиває, він перетворює їх цілими партіями на попіл. Я так приголомшений, що спершу сахаюся від вуглярні й поспішаю на галявину погрітися на сонці. Мені потрібна спека. Так, у цій задушливій атмосфері я раптом змерз і відчув потребу в промінні гарячого тропічного сонця.

Прочитавши ці рядки, дехто скаже, нібито це нелогічно, я, мовляв, зробивши таке відкриття, мав би облитися потом. О ні, я, заморожений морально й фізично, змерз. Лише згодом, десь за годину, з мого чола закапали краплі поту, бо що більше згадую про те, як я розповів Кюїк-Кюїку про мою капсулу, то дужче дивуюсь, що я ще живий. А може, він приберігає мене, аби спалити в третій вуглярні?

Я згадую, його брат Шан розповідав мені, що Кюїк— а засудили за піратство та вбивство на борту джонки. Коли брати нападали на вітрильник з метою пограбування, вони вбивали всю родину, звісно, з політичних мотивів. Тож ці типи вже натренувалися вбивати цілими партіями. З іншого боку, я тут в’язень. Перебуваю в дивному становищі.

Гаразд, поміркуймо добре. Що буде, коли я ні з сього ні з того вб’ю Кюїк-Кюїка й теж кину його у вуглярню? Та порося не стане коритися мені, він же навіть не звертався по-французькому до цього прирученого поросяти. Тож у мене нема способу вибратися з острівця. Якщо ж я примушу індокитайця послухатися мене, то після того, як він виведе мене на суходіл, я повинен буду його вбити. Коли я кину його в болото, він зникне, але в тому, що він спалює трупи, а не кидає їх у болото, що було б куди легше робити, є якась загадка. Мені начхати на наглядачів, але коли його друзі здогадаються, що я вбив Кюїк-Кюїка, вони стануть людоловами, а оскільки вони добре знають джунглі, то мені буде не з медом.

Кюїк-Кюїк має тільки одностволку, яка заряджається через дуло. Він ніколи не розлучається з нею, навіть тоді, коли варить суп. Він спить з нею і бере з собою й тоді, коли виходить з хижки, щоб справити нужду. Я повинен тримати постійно відкритим ніж, але ж треба й спати. Ну й вибрав я собі спільника для втечі!

1 ... 198 199 200 201 202 203 204 205 206 ... 237
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)