Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

3. Та обставина, що законодавство України чітко не диференціює відносини матеріально-правові, процесуальні та ті, які виникають на стадії виконавчого провадження, дещо посилює ситуацію правової невизначеності. Із неї законодавство України цілком дозволяє вийти, якщо грамотно тлумачити відповідні положення законодавства. Але ж у справі щодо арешту літака, що належав державному підприємству України, яка (справа) розглядалась Федеральним судом Канади, суддя визнав наявність у нього «зяючих прогалин в розумінні поняття відповідальності за законодавством України». Це стало підставою для подальшого висновку про недостатню правову врегульованість відповідних відносин матеріально-правовими нормами України. Оскільки чіткий юридичний статус державної установи в Україні не визначений, суддя визнав за можливе створити дуже небезпечний для України прецедент: «...я вважаю, що вимоги... можна задовольнити за рахунок власності держави Україна».

4. Як раніше чинне (ст. 13 Закону «Про підприємства в Україні», що втратив чинність з 1 січня 2004 р.), так і чинне на сьогодні цивільне законодавство послідовно проводить принцип роздільності майнових прав та обов'язків державного підприємства, з одного боку, та держави — з іншого. Вважається само собою зрозумілим: якщо до права господарського відання, яке визнається за комерційними підприємствами, застосовуються правила про власність (ч. 3 ст. 136 ГК [42]), то держава та її органи не вправі вилучати майно у державного підприємства. Казенні підприємства у майнових відносинах менше відділені від держави. Але навіть і тут встановлено: «Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень» (ч. 3 ст. 77 ГК). Отже, вилучення державою у казенного підприємства належного йому на праві оперативного управління майна є можливим тільки за певних умов. У цілому ж право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності (ч. 3 ст. 137 ГК). Тому твердження про те, що держава може на свій розсуд відібрати майно у державних підприємств та передати його іншим державним підприємствам, якщо тільки його право поновлення у володінні не обмежене спеціальними положенням у статуті підприємства, суперечить ст. 73 — 77 ГК.