Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
Бували й ночі, коли Райх стрічав три, а то й чотири, як він їх називав, тарілки ЕАВ — вони ширяли в небі над Оргононом. Після них, небо, здавалось, важчало і чорніло, але, мобілізуючи до дії ловця хмар, Райхові вдавалося розчистити повітря і знову розкидати у небі барви синяви.
Те, що коїлось в Аризоні, Райх описував як героїчну «інтерпланетарну битву повномасштабного характеру». Все було настільки серйозно, за словами Пітера в його мемуарах, що одного ловця їм було мало — знадобився ще й другий (до опису також додаються його дитячі малюнки, на яких зображено, як працювали ловці хмар). Райх діяв, мов військовий генерал, встановлюючи прилади у стратегічно-вигідних локаціях, а двійко операторів-навідників тримали зв’язок за допомогою свистків: один свист — наводь на північ, три довгих свисти — на захід, три коротких — на схід, і чотири свисти означали, що ціль у зеніті, себто гармата виставлялась у вертикальне положення.
Якось над Малим Оргононом утворилася здоровенна чорно-пурпурова хмара, що «мала вигляд стовбура диму з величезної пожежі, а в її нетрях можна було угледіти червонявий грозовий відлиск; Райхів дозиметр Гейгера-Мюллера немов сказився — так пищав, а вся команда «мучилася від нудоти, тремтіння, болю у верхній частині черевної порожнини та дисфункції опорно-рухового апарату»: у тій «битві» МакКаллоу, вочевидь, спізнав тимчасовий параліч правої сторони тіла, а на те, щоб розчистити ту страшну хмару, пішла година несамовитих зусиль. Коли вони завершили, над Оргононом на малій висоті, промчали два бомбардувальники Б-52[107], і, на думку Райха, їх послали у знак привітання із чудово виконаним завданням.
Ми з Пітером Райхом зустрілися за недільним ланчем у його будинку в Массачусетсі, що за дві години їзди від Бостона, де він працює заступником декана медичної школи університету Гарвард — маловірогідне заняття для людини, чий батько два останні десятиріччя свого життя присвятив боротьбі з «інтересами фармацевтів» (як каже сам Пітер: «16 років я працював у лавах противника»). «Моїм дітям важко осягнути, — каже Пітер за розмовою в шезлонгах у його саду, — що люди з покоління Райха та моєї матері й справді вірили у кращий світ. Той світ, мабуть, мав набути обрисів соціалістичного суспільства — не комуністичного, не фашистського, а справедливого та благородного, і сексуальність мала стати його невід’ємною частиною. Те покоління жило та сподівалося. Але кращий світ так і не настав, і люд сьогодення не усвідомлює цього».
Коли я попросив його описати ту батькову харизму, якої хіба сліпий би не побачив, Пітер Райх порушив тему фільмів. «Що ж, ну, скажу вам так: коли у прокат вийшли “Зоряні війни”, там була сцена, в якій Обі-Ван Кенобі розказує Люку Скайвокеру про силу, і, побачивши її, я, здається, заціпенів. Ось вам і найкращий опис: він випромінював таку саму енергію, що й Обі-Ван Кенобі, і так само вірив у таку ж силу». Щоб осягнути Райха, сказав мені Пітер, вам треба зрозуміти, як він моделював своє життя на основі сюжетів фільмів, які переглянув:
«Він вважав, що ці фільми — про нього: можливо, так і було, бачте — важко встановити, де зав’язався цей вузлик. Наприклад, “Рівно опівдні”[108]; цей фільм полонив його ЦІЛКОМ І ПОВНІСТЮ; а ще “Поганий день в Блек Рок”[109]. Він же тому і носив ковбойського капелюха; він був Ґері Купером. І коли агенти УПМ приїхали до нього в Оргонон, він приміряв на себе роль, яку зіграв Спенсер Трейсі, сказавши до їхнього представника: “Слухайте, містере”. Він навіть говорив, як вони, — то направду було частиною його американської персони, кіношної персони. Він не розрізняв між тим, де кіно, а де реальне життя».
«Він міг вдаватися до рукоприкладства, бо ж руки його зцілювали, справді зцілювали. І, на мою думку, він вважав, що може зцілити увесь світ, бо ж ці ловці хмар, здається, і справді робили свою справу. Тож він направду вважав, що йому підконтрольне абсолютно все. І він не розумів, чому інші люди не бачили цього. Була в ньому частка внутрішньої впевненості Ґері Купера з “Рівно опівдні”, Спенсера Трейсі із “Поганого дня в Блек Рок”, і сера Томаса Мора із “Людини на всі часи”»[110].
107
Боїнг Б-52 «Стратофорстресс» (англ. Boeing В-52 Stratofortress) — багатофункціональний важкий стратегічний бомбардувальник-ракетоносець наддальньої дії ВПС США.
108
«Рівно опівдні» (англ. High Noon) — американський кінофільм 1952 року у жанрі вестерн із Ґері Купером та Грейс Келлі в головних ролях.
109
«Поганий день у Блек Рок» (англ. Bad Day at Black Rock) — кінофільм режисера Джона Стерджеса 1955 року. У головних ролях — Спенсер Трейсі, Роберт Раян та Енн Френсіс.
110
«Людина на всі Часи» (англ. A Man for All Seasons) — екранізація однойменної п’єси Роберта Болта. Історична драма, що розповідає про Томаса Мора, який віддав життя за свої переконання. Фільм не рекомендований до перегляду дітям віком до 12 років.