Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР

Але — перспективи ніякої. Тимчасом до моєї квартири будь-коли може вдертися загін опричників з КГБ і залишити мій письмовий стіл порожнім. Вилучені речі вони назовуть самвидавською літературою, готованою для закордону, і просто знищать.

А для мене це гірше, ніж одинадцять років ув’язнення. Адже вони спалять на вогні одинадцять років мого життя. Дії КГБ я особисто розцінюю як такі, що жорстоко караються нашим кримінальним кодексом: адже ось уже кілька літ підряд мене вбивають з садистською насолодою, повільно, з дня на день, готуючи смерть уроздріб або сподіваючись на те, що я зрештою знищу самого себе — своїми руками: якщо не накладу на себе руки, то вмру, як людина, як громадянин, перетворюсь на залякану гидь, яка може доконувати все, що їй тільки накажуть. Таким чином, умови, за яких я не можу існувати, як людина, розцінюю як зумисне вбивство, що карається відповідною статтею кодексу.

Вони домагаються смерті в трьох подобах на перевагу останній, їм хочеться, вбивши мене, залишити смерця.

Оскільки ж діяльність моїх смертоносців носить виразне українське спрямування, процес мого повільного вбивства іще й расистського забарвлення.

Отже, винних у моїй повільній смерті я звинувачую в моєму вбивстві, расизмі й садизмі. Ви знаєте, що подібні до нас караються (тобто повинні каратися) смертю.

Живий смертник, або живцем закопаний в землю, протестую проти всілякої примусової смерті, будь-кого.

Я тільки прагну нагадати про те, як вас будуть проклинати нащадки, коли ви домучите молоде покоління, народжене від розстріляних батьків.