Мотря
- Автор: Лепкий Богдан Сильвестрович
- Серия: Мазепа #1
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Мотря». Краткое содержание книги:
Головний герой усіх п'яти повістей — український гетьман Іван Мазепа (1639–1709), кінцевою метою політики якого було утвердження державності України.
У цій книзі оповідається про кохання юної красуні Мотрі — дочки генерального судді Кочубея, пізніше страченого Мазепою, — і старіючого гетьмана. Дія відбувається на тлі важливих історичних подій.
Внесок Богдана Лепкого до української літературної спадщини важко переоцінити. Його неперевершені твори «Мотря», «Цвіт щастя», «Полтава» та ін., близько 30 збірок поезій, а також публіцистичні статті, дитячі казки та поеми стали справжнім надбанням української культури.
Вперше ці листи були приведені у книзі Ілька Борщака та Рене Мартеля "Via de Mazeppa", виданої 1931 p. в Парижі, тобто значно пізніше появи друком "Мотрі" Богдана Лепкого. Українською мовою книжка І. Борщака та Р. Мартеля вийшла у 1933 p. у львівському видавництві "Червона калина" з передмовою Михайла Рудницького, який в період роботи над її виданням на прохання журналу "Нова хата" (№ 4 за 1932 p.) опублікував їх зі своїми коментарями під назвою "Любовні листи Мазепи".
Як твердить І. Борщак, стосуються ці листи 1704-1705 pp.
Тодішня публікація листів викликала жваве зацікавлення до них з боку читачів, а також дослідників та письменників. Вони почали з'являтись у різних часописах з найрізноманітнішими коментарями, які намагались витлумачити характер зв'язків Мотрі та Мазепи. Часто ці листи можна зустріти у вигляді прилог до найрізноманітніших видань про Мазепу.
Доля листів Мазепи на сьогодні невідома. Згідно монографії І. Борщака та Р. Мартеля, мали вони на той час зберігатись "десь у московських архівах". Яким чином потрапили вони туди — невідомо. Невідома доля листів Мотрі до Мазепи. Чи забрав їх гетьман з собою під Бендери разом зі скарбом у вигляді 160 тисяч золотих червінців, з яких 40 тисяч, як твердив у своїй хроніці М. Костін, дістались Карлу XII, а решта перейшла у спадок небожеві гетьмана Войнаровському, — також невідомо. Багато дослідників вияснювали долю спадку; про долю листів не згадував ніхто.
Документально невстановленими залишаються дати народження та смерті Мотрі, хоча її особа притягувала до себе увагу дослідників.
Не зникає Мотря і в наступних книгах "Мазепи".
Публікація листів Мазепи до Мотрі дає можливість звірити і такий дразливий момент в поцінуванні вартості твору, як передача прямої мови гетьмана.
1
"Моє серденько, мій квіте рожаний!
Сердечно на теє болію, що недалеко від мене їдеш, а я не міг очиць твоїх і личка біленького видіти; через сеє письмечко кланяюся, всі [частини] тіла цілую любезно".
2
"Моє серденько!
Зажурився я, почувши від дівки (служниці) таке слово, що В(аша) М(илість) за зле на мене маєш, що В-у М. при собі не задержав, але відослав додому. Уваж сама, що з того виросло. Перше: щоб твої родичі по всім світі розголосили: що взяв у нас дочку уночі ґвалтом і держить у себе замість підложниці. Друга причина: що державши В. М. у себе, я би не міг жодною мірою витримати, та і В. М. также; мусили би ми із собою жити так, як подружжя каже, а потім прийшло б неблагословення від церкви і клятьба, щоби нам із тобою не жити. Де ж би я тоді Вас подів і мені би через теє В. М. жаль, щоб потім на мене не плакала".
3
"Моє сердечне кохання!
Прошу і вельми прошу, раз зо мною побачитися для усної розмови. Коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш — не споминай же. Спомни мої слова, що любить обіцяла, на що мені і рученьку біленьку дала. І повторе, і постократно прошу, назначи хоч на одну мінуту, коли маємо з собою видітися для спільного добра нашого, на котре сама раніше згоду свою дала. А заки теє буде, пришли намисто з шиї своєї, прошу".
4
"Моє сердечко!
Уже ти мене ізсушила красним своїм личком і своїми обітницями. Посилаю тепер до В. М. Меланку, щоб про все розмовилася, а В. М. не стережися її ні в чім, бо є вона вірна В-ій. М. і мені в усім. Прошу і сильно за ніжки В. М., моє серденько, обнявши, прошу не відкладай своєї обітниці".
5
"Моє серце коханеє!
Сама знаєш, як сердечне, шалено люблю В. М. і ще нікого на світі не любив так. Моє б теє щастя і радість (було), щоб нехай їхала та жила у мене; тільки ж я уважав, який кінець з того може бути, а головно при такій злості і заїлості твоїх родичів. Прошу, моя любко, не відміняйся ні в чім, як уже непоєднократ слово своє і рученьку дала — єсь; а я взаємно, поки жив буду, тебе не забуду".
6
"Моє серденько!
Не маючи відомості про поводження В. М., — чи вже перестали В. М. мучити і катувати, — тепер від'їжджаючи на тиждень на певні місця, посилаю В-ій М-сті від'їздного [64] через Карпа, що прошу завдячно прийняти, а мене в неодмінній любові своїй ховати".
7
"Моє серденько!
Тяжко болію на теє, що сам не можу з В. М. обширно поговорити, що за відраду В. М. у теперішнім смутку учинити. Чого В. М. по мені потребуєш, скажи цій дівці. В остатку, коли вони, проклятії твої, тебе цураються, — іди в монастир, а я знатиму, що на той час з В. М. чинити. Чого треба — ще раз прошу повідомити мене В. М.".
8
"Моя сердечно коханая!