Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

Кардинал Вітторіо зімкнув губи і видав звук, схожий на поцілунок його елегантній сіамській кішці, яку він нещодавно завів; лагідно посміхнувшись, він поглянув на архієпископа.

— Рим ніколи не відплатить зрадою за добро, гер генерал. Певен, коли ви знайдете час на візит до Кастель-Гандольфо, то почуєте такі самі запевнення. Йди-но сюди, моя люба Хан-сі! Отак, моя кішечко. — Посадивши кішку на коліна, кардинал ніжно погладив її.

— Яка дивовижна тварина, ваше преосвященство.

— Аристократка, гер генерал. Ми з архієпископом є нащадками древніх і славних родин, але порівняно з її родоводом наші й близько поряд не стояли. Вам подобається її ім’я? Китайською воно означає «шовковиста квітка». Влучно, чи не так?

Подали чай; всі мовчали, поки послушниця не вийшла з кімнати.

— Ви не пошкодуєте про своє рішення оголосити Рим відкритим містом, ваше превосходительство, — звернувся архієпископ Ральф до нового володаря Італії, даруючи йому обеззброєну усмішку. Він обернувся до кардинала, скинувши свій шарм наче мантію, непотрібну в стосунках із вірним другом. — Ваше преосвященство, хто гратиме роль господині й частуватиме гостя — ви чи я?

— Господиня? — здивовано закліпав очима генерал Кессельрінґ.

Кардинал ді Контіні-Верчезе розсміявся.

— Та це у нас, холостяків, жарт такий. Того, хто наливає чай, звуть господинею. Це — англійська приказка, гер генерал.

Того вечора архієпископ Ральф був зморений, стурбований і знервований. Йому здавалося, що він нічого не робить, щоб наблизити кінець цієї війни, а тільки дріб’язково метушиться, намагаючись зберегти від руйнації пам’ятки давнини; з роками у нього з’явилася огида до інерції Ватикану. Сам він був консерватором за вдачею, та інколи равликова обережність тих, хто обіймав найвищі посади в Католицькій церкві страшенно його дратувала. Окрім скромних черниць та священиків, що працювали тут слугами, він багато тижнів не розмовляв із жодною простою людиною, з кимось, хто не мав би безпосереднього стосунку до політичної, духовної або військової сфери. В ці дні йому навіть молилося важче, Бог здавався далеким-далеким, за багато світлових років від нього, немов Всевишній самоусунувся від справ і надав своїм створінням у людській подобі повну владу і всі можливості для того, щоби знищити світ, який він для них сотворив. І Ральф вирішив, що саме тепер йому потрібна сильна доза Меґі та Фіони, сильна доза спілкування з кимось, хто б не переймався долею Ватикану та Рима.