![Сяйво [calibre 1.15.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/8/7/3/3/syajvo-calibre-1-15-0-download.jpg)
Сяйво [calibre 1.15.0]
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-6569-4 (epub)
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Сяйво [calibre 1.15.0]». Краткое содержание книги:
(«Що, як вони проткнуть мені легеню за будь-яким моїм порухом?»)
Не було на те ради також. Якщо Джек знайде Денні, він його вб’є, заб’є його на смерть тим своїм молотком, як то він намагався зробити з нею.
Отже, вона трясла Хеллорана, а потім почала легенько плескати його долонею по непораненій щоці.
— Прокиньтесь, — приказувала вона. — Містере Хеллоран, ви мусите прокинутись. Прошу… будь-ласка…
Згори долітало безустанне гупання молотка, Джек Торренс ще продовжував шукати свого сина.
***
Денні стояв, притулившись спиною до дверей, і дивився на правий кут, де з’єднувалися коридори. Постійне сумбурне гупання молотка по стінах гучнішало. Створіння, що йшло по нього, кричало, вило, лаялося. Сновидіння й реальність з’єднались без жодного шва.
Воно з’явилось з-за рогу.
Певною мірою те, що відчув Денні, було полегшенням. Створіння це не було його батьком. Машкара обличчя і тіла роздерлась і розповзлася, перетворившись на тупий жарт. Це не його батько, оце жаховисько з суботньої передачі «Вечірнє шок-шоу», що вертить очима, зсутулене, з похиленими плечима в просяклій кров’ю сорочці. Це не його тато.
— Зараз, заради Бога, — видихнуло воно. І втерло собі губи тремтячою рукою. — Зараз ти дізнаєшся, хто тут бос. От побачиш. Це не ти їм потрібний. Це я. Я. Я!
Воно майнуло побитим молотком з тепер уже безформною й розтрісканою від незліченних ударів подвійною головкою. Той угатив у стіну, прорвавши круглу діру в шовковистих шпалерах. Спурхнув клуб вапняного пилу. Воно вишкірилось.
— Нумо побачимо, чи будеш ти тепер свої капризи й фокуси показувати, — бурмотіло воно. — Міркуй, я не вчора народжений. І не з ваговоза з сіном упав головою, слава Богу. Я виконаю зараз свій батьківський обов’язок щодо тебе, хлопче.
Денні промовив:
— Ти не мій тато.
Воно зупинилось. Якусь мить воно мало дійсно розгублений вигляд, немов непевне — хто або що воно є. Потім воно знову рушило вперед. Свиснув молоток, угативши в дверну панель, двері гулко бовкнули.
— Ти брехун, — сказало воно. — Ким же іншим я можу бути? У мене дві родимки, я маю пупок чашечкою і навіть прутень, хлопчику мій. Спитай у своєї матері.
— Ти маска, — сказав Денні. — Просто фальшива личина. Єдина причина, чому цей готель змушений тебе використовувати, це тому що ти не такий мертвий, як інші. Але коли він з тобою закінчить, ти станеш зовсім нічим. Ти мені нестрашний.
— Я тебе настрахаю! — завило воно. Молоток дико свиснув, угативши в килим між ступень Денні. Денні не відсахнувся.
— Ти брехав про мене! Ти змовився з нею! Ви замишляли проти мене! І ти обманював! Ти списав на останньому іспиті! — На Денні спалахнули його очі з-під кущастих брів. У них вгадувалося божевільне лукавство. — Я й це знайду. Воно десь у підвалі. Я його знайду. Вони пообіцяли мені, що я зможу дивитися все, що забажаю.
Воно знову підняло молоток.
— Авжеж, вони обіцяють, — сказав Денні, — але вони брешуть.
Молоток застиг на вершечку замаху.
***
Хеллоран почав опритомнювати, але Венді перестала плескати його по щоках. Мить тому слова «Ти брехав! Ти списав на останньому іспиті» допливли крізь ліфтову шахту, неясні, ледь чутні за вітром. Звідкілясь, з самісінької глибини західного крила. Вона була майже певна, що долинули вони з третього поверху і що Джек — те, що заволоділо Джеком, — уже знайшло Денні. Тепер ні вона, ні Хеллоран нічого не зможуть вдіяти.
— Ох, доку, — промурмотіла вона. Сльози затуманили їй очі.
— Сучий син зламав мені щелепу, — пробелькотів Хеллоран, — ох, моя голова…
Він заворочався, сідаючи. Його праве око під пурпуровим синцем швидко запухало. Проте він роздивився Венді.
— Міссус Торренс…
— Шшшш, — шепнула вона.
— Де хлопчик, міссус Торренс?
— На третьому поверсі, — відповіла вона. — Зі своїм батьком.
***
— Вони брешуть, — знову повторив Денні.
Щось промайнуло в нього в мозку, спалахнувши метеором, занадто блискавично, занадто яскраво, щоби його можна було вхопити й утримати. Тільки хвіст від тієї думки залишився.
(«воно десь у підвалі»)
(«ти згадаєш те, про що забув твій батько»)
— Ти… ти не можеш таким чином говорити зі своїм батьком, — промовило воно захрипло. Молоток затремтів, опустився. — Ти тільки сам собі все погіршуєш. Свою… свою кару. Робиш гірше.
Воно п’яно похитнулося, вдивляючись у Денні плаксиво-сентиментальними очима, повними до себе жалю, який почав обертатись на ненависть. Знову почав підніматися молоток.