Коли курява спаде

Представлений в романі і фольклор, пісні, оповіді, обряди, літературні тексти, що постали складовою народної культури. І серед них ті, що створені під впливом літературної традиції, зокрема, так званих «Любовних пісень», або точніше — «Життєпис Ценгн'єна Г'єцхо, складений з віршованих уривків», що створені в стилі шей — народних пісень. Йдеться про Ценгн'єна Г'єцхо, Далай-ламу 6-го (1683–1706), чия постать не вписується в традиційні уявлення про правителя теократичної держави і певним чином не відповідає якостям духовного наставника. Така двоїстість відбилася в ставленні до нього як у дослідників його творчості, так і послідовників буддійського віровчення. Для одних Ценгн'єн Г'єцхо — в першу чергу поет, майже такий як Міларепа (1052–1135), і його збірку пісень можна вважати викладом у поетичній формі власної біографії. Для інших — він великий знавець тантризму, і пісні в такому контексті розглядаються іноді як свідоцтва езотеричної практики, візуалізацій тантрика, таємних ритуалів тощо. Проте Алай наводить текст народної любовної пісні: «Не турбуйте їх — // Ні ту красуню, // Ні грішника-ченця…», що є далеким відгомоном образу духовного пастиря з нестандартною поведінкою (недотримання чернечих обітниць, пияцтво, надання переваги світському способу життя тощо) і його творчого спадку, що так легко ввійшов у народну поетичну творчість.

Образ недоумкуватого молодшого сина з роману вписується не тільки в світову літературну традицію створення образів божевільних героїв, але в першу чергу в тибетську як сакральну, зокрема образ Міларепи, так і фольклорну, особливо образи Друкпа Кунлегпа, Аку Тонпа. У літературі божественне божевілля відбивається в аскетизмі. Йдеться, зокрема, про відлюдництво, Незвичний зовнішній вигляд, наприклад, повна нагота чи оголений «корінь життя» або «скіпетр страсті», бо, за словами Міларепи, він «вийшов з лона матері абсолютно голим», а коли прийде смерть і він покине тіло, то і «залишиться зовсім неприкритим». Такий вигляд може супроводжуватися провокативними діями в раблезіанському стилі, несумісними з традиційним уявленням про святість. Цей напрямок надзвичайно яскраво представлено у творчому спадку Міларепи (1052–1135), мага, йогіна і геніального поета, який вважав, що божевілля є одним із шляхів до просвітлення, оскільки сам пройшов його, почавши з помсти. Він опанував магічне мистецтво руйнування і під час весілля, аби помститися родичам, розвалив будинок, загубивши тридцять п'ять чоловік і залишивши в живих тільки дядька і тітку. Опанувавши магію керування погодою, нищить градом врожай на полях ворожих до нього селян. Відтак майбутній йогін зрозумів, що зло породжує зло і вертається до того, хто його чинить. Він почав шукати шляхи до пробудження свідомості, бо «Мечуться п'ять ворожих отрут / В країні недобрих думок». На цьому шляху йому допомагали вчителі, а серед них тибетець Марпа (1012–1097), індійський йогін Падампа Санг’є (вважається, що прожив п'ятсот сімдесят два роки), дякуючи яким і власному медитативному досвіду, що відзначений у народній говірці: «У лісі немає нікого спритніших за бабуїнів і мавп. На оборі немає нікого дурніших за корів та овець. В горах же немає нікого вправнішого в спогляданні, ніж Миларепа». Такий ідеал відлюдництва виявляється близьким безіменному недоумкуватому сину туси: «І в ту мить я пережив радість людини, закинутої іншими людьми й навіть цілим світом», коли він опинився поруч з усамітненим місцем монаха Єшея Вангпо. Він з’являється оголеним, але його нагота іноді є ситуативно обумовленою — під час купання з дівчиною в озері, бо це є природним для тибетського суспільства, як спільні фінські бані. Іноді, під час переговорів з тусинею на березі того ж озера, нагота набуває іншого значення — таким чином отримати перевагу над супротивницею, позбавити її впевненості тощо.