Мене називають Червоний

— Аби так дерти носа, стати таким пихатим, як ти, малярові спершу треба когось убити? — запитав Лейлек.

— Достатньо бути найобдарованішим і наймайстернішим, — відповів я, не глянувши на нього.

Десь далеко двічі прокричав задавака-півень. Я зібрав свої торби, золото, поскладав зшитки взірців та малюнків до шкіряної палітурки. Я можу всіх оцих по черзі перерізати кинджалом, чиє гостре лезо зараз лоскоче горлянку Кари, — спало було мені на думку, але я відчував, що душі не чую в своїх друзях, приятелях з дитинства, навіть у Карі, котрий сьогодні ввіткнув мені в очі голку.

Келебек зірвався на рівні, заверещавши на нього, я при-лякав його й посадив на місце. Це додало мені впевненості, що виберуся з текке цілим і неушкодженим. Я поспішав; уже переступаючи через поріг, обернувся й нетерпляче випалив їм слова, які приберіг на прощання:

— Моя втеча зі Стамбула схожа на втечу Ібні Шакіра з Багдада, захопленого монголами.

— Тільки тобі треба йти не на Схід, а на Захід, — уколов мене заздрісний Лейлек.

— «Належать Аллахові й Схід і Захід», — відповів я арабською, як колись небіжчик Еніште.

— Але Схід — на сході, а Захід — на заході, — тепер прирікався Кара.

— Щоб не запишатися, малярові треба всього-на-всього малювати серцем, яке вболіває й за Схід, і за Захід, — промовив Келебек.

— Оце справедливі слова, — обернувся я до дорогого Келебека. — Мені аж захотілося тебе поцілувати.

Та ледве я зробив два кроки йому назустріч, як на мене притьма кинувся Кара. В одній руці в мене була торба зі спідньою білизною та золотом, у другій — кинджал; під пахвою я тримав палітурку зі своїми малюнками. Намагаючись уберегти свої роботи, я не вберігся сам. Дозволив J Карі схопити мене за руку, в якій тримав кинджал. Але фортуна не була на його боці, він зачепився за пюпітр і втратив рівновагу; вхопившись за мою руку, так і повис тулубом над підлогою. Луплячи Кару щосили ногами, я вкусив його за пальці й скинув із себе. Він голосно завив, наче собака. Я ж придавив йому ту саму руку ногою так, щоб біль діймав аж до серця, і, погрожуючи кинджалом, заверещав до отих двох: