Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
В бараці палахкотіла залізна грубка, розливаючи приємне тепло. Вздовж стін стояли грубо позбивані лави. Крізь щілини свистів вітер.
Вольцов грівся біля грубки. Гольт сидів, прихилившись до стіни, і намагався заснути. Єфрейтор забрався в найдальший куток. Коптилка кидала тремтливі тіні. Вольцов набрав у казанок снігу, закип'ятив воду і заварив м'ятний чай.
Гомулка запитав:
— Вольцов… поясни мені до пуття, навіщо ти відіслав фольксштурмістів?
— Тому що вони не боєздатні,— відповів Вольцов. — Як я можу прийняти бій у такій складній обстановці, коли поруч люди, що, по суті, не бажають битися, — адже їх силою пригнали сюди! Яка від них користь? На них не можна покластися!
Гомулка, затиснувши під пахвою автомат, пройшовся туди і назад по бараку. Потім зупинився біля входу і схилився на одвірок.
— Отже, ти не хочеш вести бій пліч-о-пліч з людьми, яких пригнали сюди силою… і які, по суті, не бажають битись… — повторив він, затинаючись.
Гольт підвів голову. Гомулка тримав автомат біля стегна, палець на спуску, стволом до Вольцова. Зеппове обличчя було бліде як крейда.
«Що це?.. Що тут діється?» — подумав Гольт.
— Це стосується тільки фольксштурмістів, — почув він голос Гомулки, — чи всіх?
Вольцов підвів очі, довго дивився на Гомулку, потім запитав:
— Я тебе правильно зрозумів, Зепп?
— Так. Сподіваюсь, тепер ти мене зрозумів… — відповів Гомулка. — Ні з місця, Вольцов! — крикнув він, як тільки Вольцов ворухнувся, і додав: — Мені треба сказати тобі кілька слів!
Єфрейтор, що сидів у кутку, куди ледве доходило тьмяне світло, нахилився вперед. Він переводив погляд то на Гомулку, то на Вольцова, потім допитливо подивився на Гольта. А той застиг на лаві, неначе зачарований цією драмою, що розігралась на його очах і якої він не зрозумів або ж не хотів розуміти.
— Я сюди… Я попросився сюди тільки тому… — задихаючись від хвилювання, почав Гомулка, — тільки тому, що я не хочу більше!.. Отож я йду до росіян!
Запала довга мовчанка.
— Ти прийняв присягу, Зепп! — сказав Вольцов.
— Я повинен був, мене примусили її прийняти! — вигукнув Г омулка.
— Ти ж доброволець, — сказав Вольцов. — А доброволець не може запевняти, що його примусили прийняти присягу.
Гомулка так збуджено дихав, що видно було, як підіймались і опускались його плечі.
— Все одно, значить, я порушу присягу!
— Тільки негідник кидає свого полководця в біді! — процідив Вольцов холодно й вороже.
Але тут Гомулка не витримав і розкричався. Шрам на його обличчі налився кров'ю:
— Полководець… Це не мій полководець! І війна ця не моя! Це ти називаєш Гітлера своїм полководцем і чіпляєшся за свою присягу, а для мене він злочинець!.. Вбивця, маніяк! Я йому більше не підкоряюсь! Я… На зенітній батареї я думав, що воюю за Німеччину… Не хотів признаватися собі, що він все змішав з гряззю і навіть саму Німеччину зганьбив! І що ми теж через нього стали злочинцями! Але потім… потім у мене спала полуда з очей. І тепер — кінець!
Серед тиші, що запала після цих слів, єфрейтор підвівся з лави і вийшов з свого кутка, та ніхто не звернув на нього уваги.
— Якби Бем наказав мені тоді на шкільному подвір'ї і я б убив сторожа, — палко вів далі Гомулка, — я став би вбивцею. А той же старий мав рацію, коли стріляв! Адже оту тварюку Шульце і треба було пристрелити… Через нього я мало не став убивцею! Але ні, мене вони не зроблять убивцею! Перш ніж таке повториться, я піду! Так… я йду!
Мовчанка.
Трохи заспокоївшись, Гомулка провадив:
— А ти, ти не можеш сказати, що я чиню не так, хіба що порушую присягу. Але присяга, яку я дав цій наволочі, не може мене зв'язувати! — Він викрикував своє обвинувачення прямо в обличчя Вольцову. — Тобі й заперечити нічого, Вольцов! Так, нічого! Адже ти сам усе знаєш. Пригадай тартак! Ти знаєш набагато більше, тільки не признаєшся. І ти ніколи не говорив нам правди, якщо вона тебе не влаштовувала. Ти готовий погубити нас усіх, Вольцов, аби тільки дістати змогу погратись у війну! А ця війна — величезна підлота, це відомо тобі не гірше, ніж нам. Ти все знаєш. Знаєш і «Наказ про комісарів»! [39] Наказ, який твого власного батька зробив… злочинцем! Так, так, злочинцем! Тобі відомий також наказ «Ніч і туман»[40]. Знаєш ти також, що являє собою «остаточне вирішення єврейського питання» і що таке Освенцім. Ти сам в Ессені бачив, які звірі гестапівці. Ти знаєш геть усе, бо все це записано в щоденниках твого батька. Твоя мати багатьом про це розповіла дома. І ти дуже добре знаєш, що батько твій заплямував і зганьбив свою офіцерську честь!
39
«Наказ про комісарів» — злочинне розпорядження керівників гітлерівського вермахту про знищення всіх полонених політпрацівників і комуністів Радянської Армії.
40
«Ніч і туман» — так гітлерівці умовно називали секретне масове знищення цивільного населення.