Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— Ця штука нічого не варта, — зауважив Гольт. — Бомба он як колоди повивертала.
— У мене є ідея! — Вольцов почав кроками вимірювати відстань між загородженням і узліссям. — П'ятдесят-шістдесят метрів — чудово! А дистанція між ними буде не менш як п'ятдесят метрів. Припустімо, перша машина підходить др загородження і зупиняється. Ми її підбиваємо. Після цього друга виходить з лісу. Її ми теж підбиваємо. Отже, залишається місце тільки ще для однієї машини, — зрозумів, до чого я веду? От вони й застряли. Через ліс їм не пробитися — дерева надто великі. Значить, перші три машини ми знищимо і таким чином закриємо для решти вихід з лісу. Потім з кущів ми їх по одному підіб'ємо. Нехай навіть танків буде ціла рота. Такий тактик, як я, завжди з ними впорається.
— Гм… — промимрив Гольт. — «Вже надто гладко все у Вольцова виходить!»
— Найважче підбити перший танк, — вів далі Вольцов, — і справа тут у психології: першого завжди боїшся. А як трахнеш його і він розлетиться на шматки, одразу на душі веселіше стане. Треба придумати щось таке, щоб першого підбити неодмінно. Знаєш, що? Ми примусимо його полізти прямо на загородження. А я заляжу по той бік і разом з загородженням висаджу танк у повітря! — Він ще раз оглянув закопані колоди. — Ану, хлопці, з кожного боку фаустпатроном, щоб земля осіла…
Він присів у кюветі, решта поховалися в кущах. Розкрити рота! Вибух — і в повітря полетіли колоди, земля. Трохи згодом дим розвіявся. Крізь пробоїну на полотно дороги висипався пісок.
— А тепер ще один, з другого боку, — наказав Вольцов.
Гольт для проби бив з засипаного снігом шанця на узліссі.
Вольцов не без задоволення оглянув наслідки вибуху.
— Ясно, тепер перший танк, не задумуючись, махне прямо через оцю купу!
Гольт здригнувся: десь вдалині сильний вибух потряс повітря і довго котився над лісом луною.
Вольцов вилаявся:
— От дурні! Почули, як ми тут бабахкаємо, і ну мерщій підривати мости!
Гольт закричав:
— Як же ми назад переправимося?
— Там видно буде, — відповів Вольцов.
Вони повідкручували головки фаустпатронів, залишених фольксштурмістами, і склали їх разом з підривниками на рештках протитанкового загородження.
— Ручні гранати! — наказав Вольцов.
Гольт кинувся до машини. Біля неї стояв єфрейтор і курив. Неподалік Феттер подовжував траншеї до перших кущів. Гольт буркнув:
— Міг би йому допомогти!
— Навіщо даремно трудитись? — відрубав єфрейтор і, раптом зробившись одразу серйозним, додав: — Слухай, Гольт, ти що, і справді хочеш тут… — Він кивнув головою в бік протитанкового загородження і примружив око. Гольт холодно подивився на нього.
— Що це означає?..
Єфрейтор якось дивно глянув на нього.
— Ну, гаразд! — сказав він і поплескав Гольта по плечу. — Я пожартував!
Гольт відніс ручні гранати Вольцову. Він думав: «Що це з ним? Що він тут мудрує?» Йому пригадались підслухані вночі уривки розмови, і вони відразу набули певного смислу… «А цей єфрейтор не такий уже й простий, як здається!»
Вольцов склав ручні гранати на фаустпатрони і, схиливши набік голову, почав любуватись своєю спорудою.
— Оцей заряд розтрощить все вщент! Не хотів би я сидіти в першому танку! — Глянувши на небо, він додав: — Знову пішов сніг — найкраща маскіровка! — Потім взяв Гольта за руку. — Я покажу росіянам, що таке перевага в тактиці! Я до кінця використаю всі переваги нашої позиції. Момент несподіваності теж на нашому боці. З таким планом, як у мене, ми зупинимо цілу роту танків. Сам Мольтке назвав би мою ідею геніальним рішенням!
Гольт зняв каску, стяг з себе підшоломник і провів рукою по змокрілому волоссі. Упевненість Вольцова все ж таки справила на нього враження. Він пригадав недавно прочитану газету: «…росіяни — нікудишні солдати», — отже, про танкістів нема що й казати?..» Відстебнув лопатку і взявся допомагати Вольцову копати шанець по той бік загородження. Схилялося надвечір.
— Звідси я фаустпатроном все підірву, як тільки перший танк з'явиться над загородженням! — заявив Вольцов. — А ти, Феттер, заляжеш з кулеметом на узліссі.
Смеркало.
Єфрейтор сказав:
— Машина поки що постоїть тут. В нічну зміну я її віджену.
Феттер залишився на шосе — він перший заступив у караул.