Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Їй було двадцять вісім років, і вона тричі родила, але її голе тіло зуміло зберегти всі принади дівочості. Флорентіно Аріса ніколи не міг зрозуміти, як під одягом покутниці могла чаїтися така бурхлива снага дикої кобилиці. Вона задихалася від нетерпіння й любострасної гарячки і сама роздягла його, як не могла роздягати свого чоловіка, щоб не здатися йому розпусною жінкою, й одним натиском спробувала надолужити і за тоскну здержливість жалоби, і за прикру одноманітність п’ятьох років подружньої вірності. Від тієї благословенної миті, коли мати породила її на світ, і до цієї ночі їй ніколи не доводилося бодай полежати в одному ліжку з кимось, окрім свого небіжчика чоловіка.

Вона не дозволила собі впасти до низькопробного каяття. Навпаки. Збуджувана вогняними кулями, що зі свистом пролітали над дахами будинків, вона до самого світанку віддавалася спогадам про високі чесноти свого чоловіка, не докоряючи йому за невірність, а тільки за те, що він помер без неї, і втішена певністю, що ніколи він так не належав їй, як тепер, коли лежав у дерев’яній труні, забитий дванадцятком цвяхів, кожен у три дюйми завдовжки, і схований на глибині двох метрів під землею.

— Я щаслива, — сказала вона йому, — бо тільки тепер напевне знаю, де він, коли його немає вдома.

В ту ж таки ніч вона скинула жалобу, відразу й рішуче, відмовившись від пустої інтермедії блузок із сірими квіточками; відтепер життя її заповнилося любовними піснями та звабливими сукнями, на яких пломеніли папуги-ара і строкаті метелики, й вона почала обдаровувати розкошами свого тіла кожного, хто просив у неї цієї ласки. Коли військо генерала Гайтана Обесо зазнало поразки після сімдесяти трьох днів облоги, вона відбудувала свій дім, розвалений вибухом снаряда, і над самим хвилерізом спорудила прегарну морську терасу, де під час бурі розбивалися буруни розбурханого океану. То було її любовне кубельце, як казала вдова без іронії, і там вона приймала кожного, хто був їй до вподоби, коли хотіла і як хотіла, причому не брала за своє кохання жодного квартильйо, бо вважала, що це чоловіки роблять їй послугу. В дуже рідких випадках погоджувалася взяти дарунок — але золота не брала ніколи — і обладнувала свої справи так спритно, що ніхто не міг навести точні докази щодо її непристойної поведінки. Одного тільки разу була вона на межі публічного скандалу, коли пройшла чутка, ніби архієпископ Данте де Луна помер не внаслідок нещасливого випадку — з’ївши страву з грибів, які виявилися отруйними, — а ніби він з’їв їх умисне, бо вона пригрозила йому, що переріже собі горло, якщо він і далі докучатиме їй зі своїми нечестивими домаганнями. Проте ніхто не запитував у неї, чи це правда, ніхто навіть не згадав про це в розмові, і в її житті нічого не змінилося. Як сама вона казала, помираючи зо сміху, вона була єдина вільна жінка на всю провінцію.