Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Та хай там як, а то була субота хресних мук, яка завершилася справжнім нападом лихоманки, бо йому привиділося, що настала та мить, коли молоді вирішили усамітнитися і нишком прослизнули в потайні двері, щоб віддатися втіхам першої подружньої ночі. Хтось побачив, як він тремтить у гарячці, й повідомив капітана, і капітан покинув бенкет разом із корабельним лікарем, боячись, що то випадок захворювання на холеру, і лікар з перестороги замкнув Флорентіно Арісу до карантинної каюти, щедро напоївши його бромистими мікстурами. А втім, уже наступного дня, коли вдалині показалися стрімчаки Караколі, лихоманка минула, і настрій у нього піднявся, бо в маячні, спричиненій великою дозою болезаспокійливих ліків, він вирішив раз і назавжди, що пошле к бісу блискуче майбутнє телеграфіста і повернеться на цьому самому пароплаві на свою стару вулицю Кальє-де-лас-Вентанас.

Йому неважко було домогтися, щоб його взяли на зворотний рейс, пославшись на те, що він має право на відшкодування за каюту, якою був поступився на користь повноважного представника королеви Вікторії. Капітан спробував відмовити його, вдавшись до того самого аргументу, що телеграф, мовляв, — ремесло майбутнього. Тим більше, сказав він йому, що вже винайшли систему, яку встановлюватимуть на пароплавах. Але Флорентіно Аріса не здавався ні на які доводи, і зрештою капітан погодився взяти його, і не тому, що заборгував йому за каюту, а з огляду на його близькі взаємини з управителем Карибської річкової компанії.

Подорож вниз по річці тривала менше аніж шість днів, і Флорентіно Аріса знову почув себе вдома, як тільки рано-вранці вони увійшли в лагуну Мерседес і він побачив довгу вервечку вогнів на рибальських човнах, які погойдувалися на здійнятих пароплавом хвилях. Було ще поночі, коли вони пришвартувалися в бухті Загубленої Дитини, за дев’ять ліг від морської гавані, де була кінцева пристань для річкових суден до того, як розчистили й пустили в діло давній іспанський канал. Пасажирам довелося чекати до шостої ранку, щоб потім пересісти на цілу флотилію найманих шлюпок, які мали доставити їх до кінцевого пункту подорожі. Але Флорентіно Аріса так нетерпеливився, що від’їхав значно раніше у шлюпці поштового відомства, чиї працівники впізнали його як одного зі своїх. Перш ніж покинути пароплав, він не втримався від спокуси вчинити символічний акт: пожбурив у воду клумак із дорожньою постіллю і провів його поглядом, поки він плив між смолоскипами невидимих рибалок, аж поки виплив за межі лагуни й зник у океані. Флорентіно Аріса був певен, що він не знадобиться йому протягом усієї решти його життя, бо ніколи вже він не покине міста, в якому живе Ферміна Даса.