Твори у 12 томах. Том 06

На одинадцятому році життя я розпрощався з ранчо й переїхав до Окленда, де збував стільки часу в Загальноприступній публічній бібліотеці, жадібно читаючи все, що навернеться на очі, аж урешті за браком руху з’явилися в мене перші ознаки танцю св. Віта. Що більше я дізнавався про світ, то частіше натрапляв на розчарування. Заробляв я тоді собі на хліб, продаючи на вулиці газети. Від того часу й до шістнадцяти літ я перепробував тисячу й одно заняття, чергуючи то працю зі школою, а то школу з працею.

Потім спокусив мене потяг до пригод, і я покинув домівку. Не втік, а саме покинув — виплив у бухту та приєднався до піратів, що здобували устриці. Тепер минулися часи устричних піратів, але якби мені віддячено по заслузі, запакували б мене до в’язниці літ на п’ятсот за піратство. Потім я плавав матросом на шхуні та ловив лососів. Як це не кумедно, але після цього я служив у рибальському патрулі, де мав на обов’язку затримувати всіх порушників законів про рибальство. Чимало таких свавільців — китайці, греки та італійці — ловило потайки в той час рибу, та не один дозорець із берегової охорони наклав головою за те, що до них втручався. Не мав я жодної зброї, хіба що сталеве видельце, але почував себе справжнім чоловіком і не знав страху, викараскуючись на облавок якого човна, щоб затримати браконьєра.

Пізніше я знову пішов у матроси й вирядився до берегів Японії ловити котиків, а звідти — в Берінгове море. Через сім місяців я повернувся до Каліфорнії й перепробував усякої праці — згрібав вугілля, був за вантажника в порту, працював на джутовій фабриці від шостої ранку до сьомої вечора. Наступного року я лагодився помандрувати з тим самим товариством знову на котиків, але якось прогавив. Вони попливли на «Мері Томас», що загинула з усією командою.

Як я ще вчився прихапцем у школі, то писав, бувало, звичайні шкільні твори, за що мене абияк і хвалили. Тепер, працюючи на джутовій фабриці, я знову пробував вряди-годи написати що-небудь. Фабрика забирала в мене тринадцять годин на добу, а що був я молодим та любив побавитися у вільні від праці години, то на писання часу майже й не залишалося. Сан-франціська газета «Клич» призначила премію за нарис, і моя мати умовляла мене спробувати щастя. Я послухав, обравши за тему «Тайфун при берегах Японії». Дуже стомлений та сонний, знаючи, що о пів на шосту ранку мушу вже бути на ногах, я заходився опівночі коло оповідання й працював, аж поки не списав дві тисячі слів — довшого нарису не вільно було писати, — але тему свою розробив тільки до половини. Наступної ночі, так само втомлений, я написав що дві тисячі слів і закінчив твір, а третьої ночі взявся викреслювати зайве, щоб не відступити від умов конкурсу. Першу премію дістав я; другу й третю одержали студенти Стенфордського та Берклійського університетів[77].