Зброя, мікроби і сталь - [calibre 4.13.0]

Повільне просування або повна зупинка культурних рослин і свійських тварин уздовж головної африканської осі північ—південь мали значні наслідки. Наприклад, середземноморські культурні рослини, що стали харчовими основами стародавнього Єгипту, потребують зимових дощів і сезонних змін тривалості дня для проростання. Ці культури не могли поширитися на південь від Судану, оскільки далі вони стикалися із літніми дощами та незначними сезонними змінами тривалості світлового дня або їх відсутністю. Єгипетські пшениця і ячмінь так і не досягли середземноморського клімату Капської провінції, доки європейські колоністи не завезли їх туди в 1652 році, а койсани так і не розвинули рільництва. Аналогічно банту занесли сахельські культурні рослини, адаптовані до літніх дощів і незначних сезонних коливань тривалості дня або їх відсутності, до Південної Африки, проте не змогли вирощувати ці культури в самій Капській провінції, через що просування бантуського рільництва зупинилося. Банани й інші тропічні азійські рослини, які добре підходять до африканського клімату і сьогодні належать до найпродуктивніших культур африканського сільського господарства, не могли досягти Африки суходільними шляхами. Вони прибули в Африку не раніше І тис. н. е. — через довгий час після одомашнення в Азії, — оскільки їм довелося почекати на початок великомасштабного корабельного руху через Індійський океан.

Видовженість Африки вздовж осі північ—південь також породжувала серйозні перешкоди для поширення свійських тварин. Екваторіальні мухи цеце, які переносять трипаносому, проти якої автохтонні африканські дикі ссавці мають опірність, виявилися смертоносними для завезених євразійських і північноафриканських видів свійських тварин. Корови, яких банту розводили у вільному від мух цеце Сахельському поясі, не пережили просування банту в екваторіальні ліси. Хоча коні близько 1800 р. до н. е. вже досягли Єгипту і невдовзі по тому змінили до невпізнаваності північноафриканську війну, до І тис. н. е. вони не змогли перетнути Сахару і викликати появу за- хідноафриканських князівств із кіннотою; далі на південь вони не поширилися взагалі через те, що там починалася зона мух цеце. Хоча корови, вівці та кози досягли північного краю рівнини Серенґеті в III тис. до н. е., на те, щоб перетнути рівнину й досягти Південної Африки, пішло ще 2 тис. років.

Аналогічне повільне просування уздовж африканської осі північ—південь демонструє технологія. Кераміка, зафіксована в Судані й Сахарі близько 8000 р. до н. е., досягла Капської провінції лише близько 1 р. н. е. Попри те, що у Єгипті письмо розвинулося ще до 3000 р. до н. е. та поширилося в абетковій формі на нубійське королівство зі столицею в Мерое, і попри те, що абеткове письмо досягло Ефіопії (мабуть, із Аравії), воно не виникло незалежно в решті частин Африки, куди його натомість занесли ззовні араби та європейці.