Вибрані твори. Том III

Морелл (піднімає голову і промовляє з якоюсь комічною уривчастістю, не ймучи віри тому, що почув). То ти мала на увазі мене, Кандідо?

Кандіда (робить спробу усміхнутися). Нумо сядьмо й поговорімо спокійно, як троє хороших друзів. (До Морелла). Сядь, любий.

Морелл, геть розгублений, присуває від каміна дитячий стільчик.

Принесіть-но мені оте крісло, Юджине! (Вона вказує рукою на крісло).

Він мовчки приносить крісло, сповнений якоїсь холодної мужности, ставить його біля Морелла, трохи позад нього. Вона сідає. Він сам вмощується на стільці для відвідувачів, усе такий же непроникливий. Коли всі вони посідали, вона починає говорити, і її рівний, тверезий і ніжний голос діє на них заспокійливо.

Ви пам’ятаєте, що ви мені розповідали про себе, Юджине? Як ніхто не дбав про вас після смерти вашої старенької няньки, як ваші розумні, світські левиці-сестри й процвітаючі брати були улюбленцями ваших батьків, яким нещасним ви відчували себе в Ітоні, як ваш батько позбавив вас засобів до існування, намагаючись повернути вас до Оксфорда, як вам доводилося жити без розради, втіхи, без притулку, самотнім і майже завжди таким, якого не люблять і не розуміють, ви, бідолашний хлопчику?

Марчбенкс (переконаний у величі долі, що випала йому). У мене були мої книги. У мене була природа. І, нарешті, я зустрів вас.

Кандіда. Не будемо зараз говорити про це. Тепер я хочу, аби ви подивилися на цього іншого хлопчика — на мого хлопчика, розпещеного від сповитку. Ми двічі на місяць навідуємо його батьків. Вам слід було б якось поїхати разом із нами, Юджине, і подивитися світлини цього героя сім’ї. Джеймс-бебі — найчудовіший серед усіх бебі. Джеймс, що отримує свою першу шкільну нагороду у зрілому восьмирічному віці! Джеймс у величі своїх одинадцяти років! Джеймс у своєму першому сурдуті! Джеймс за усіляких славних обставин свого життя! Ви знаєте, який він сильний, — сподіваюсь, він не нам’яв вам боки, — який він розумний, який удатний! (Дедалі серйозніше). Спитайте матір Джеймса і трьох його сестер, чого їм вартувало зробити так, аби Джеймс позбувся клопоту і не займався нічим іншим, окрім одного — бути дужим, розумним і щасливим! Спитайте мене, чого це вартує — бути Джеймсові матір’ю, трьома його сестрами, дружиною і матір’ю його дітей — усім одночасно! Спитайте Проссі й Марію, скільки клопоту дома, навіть коли у нас немає гостей, які допомагають кришити цибулю. Спитайте крамарів, які не проти того, аби зіпсувати Джеймсові настрій і його блискучі проповіді, хто жене їх геть? Коли треба дати гроші — дає він, а коли треба відмовити у них — відмовляю я. Я створила для нього фортецю спокою, поблажливости, любови й постійно стою на чатах, оберігаючи його від надокучливих щоденних турбот. Я зробила його тут господарем, а він навіть не здогадується про це і ще хвилину тому не міг сказати вам, як це сталося. (З ніжною іронією). А коли йому здалося, що я можу піти від нього з вами, його гризла лише одна думка: що буде зі мною?! І щоб спокусити мене залишитись, він запропонував мені (схиляється над Мореллом і ніжно погладжує його по голові при кожній фразі) свою силу задля мого захисту, свої здібності задля мого існування, свою гідність задля мого становища, свою. (затинаючись.) Ох, я сплутала всі твої прекрасні фрази і зруйнувала їх гармонійність і тональність, правда ж, любий? (Ніжно притискається щокою до його щоки).

Морелл (приголомшений, опускається на коліна біля крісла Кандіди і обіймає її з юнацькою щиросердістю). Це все правда до останнього слова. Те, чим я є, створила з мене ти своїми руками і любов’ю свого серця. Ти — моя дружина, моя мати і мої сестри. Ти для мене поєднання усіх турбот любови.

Кандіда (у його обіймах, усміхаючись, до Юджина). Юджине, а чи можу я для вас бути матір’ю і сестрами?

Марчбенкс (підхоплюється з жестом страшенної огиди). Ні! Ніколи! Геть, геть звідси! І нехай мене поглине ніч!

Кандіда (швидко підводиться). Ви ж не підете, Юджине, еге ж?

Марчбенкс (його слова засвідчують, що він уже не хлопчик, а мужчина). Я знаю свій час — і він настав. Мені кортить якнайшвидше зробити те, що я маю зробити.

Морелл (теж зводиться з колін). Кандідо, не дозволяй йому нічого утнути.

Кандіда (упевнено, усміхаючись до Юджина). Можна нічого не боятися. Він навчився жити без щастя.

Марчбенкс. Я більше не хочу щастя: життя шляхетніше за це. Священику Джеймсе, я віддаю вам своє щастя обома руками, — я люблю вас, бо ви наповнили серце жінки, яку я кохав. Прощавайте! (Прямує до дверей).

Кандіда. Ще одне, останнє слово.

Він зупиняється, не обертаючись. Кандіда підходить до нього. Скільки вам років, Юджине?