Дев’ять життів Крістофера Чанта
- Автор: Джонс Диана Винни
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-566-7
- Переводчик: Оксана Самара
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Дев’ять життів Крістофера Чанта». Краткое содержание книги:
Чергова книжка із серії фантастичних романів відомої британської письменниці Діани Вінн Джонс.
— Як він? Сподіваюся, це не заразне.
— Анітрішечки, пані, — сказала Остання Гувернантка.
Тож Матуся увійшла, наповнивши кімнату пахощами, що було теж дуже добре, оскільки Трогмортен залишив під ліжком власний всепроникний сморід, — і подивилася на Крістофера.
— Він трохи блідий, — стурбувалася вона. — Нам потрібен лікар?
— Я за всім нагляну, пані, — запевнила її Остання Гувернантка.
— Дякую, — сказала Матуся. — Тільки пильнуйте, щоб це не завадило його освіті.
Коли Матуся пішла, Остання Гувернантка принесла парасольку і потицяла під ліжком і за меблями, шукаючи Трогмортена.
— Куди ж він подівся? — сказала вона, здираючись повище, щоб поштрикати і в порожнечу над шафою.
— Я не знаю, — щиро відповів Крістофер, оскільки знав, що Трогмортен має вже бути за кілька вулиць звідси. — Він був тут перед тим, як я заснув.
— Він зник, — сказала Остання Гувернантка. — Кіт не може просто зникнути!
Крістофер сказав заради експерименту:
— Він кіт із Храму Ашет.
— Правда, — сказала Остання Гувернантка, — вони страшенно магічні в усіх сенсах. Але ваш дядько зовсім не зрадіє, коли дізнається, що він зник.
Це змусило Крістофера почуватися остаточно винним. Він не міг заснути знову і коли через годину почув важкі жваві кроки, що наближалися до дверей, то одразу сів на ліжку, гадаючи, що казатиме Дядькові Ральфу. Але чоловік, який увійшов, виявився не Дядьком Ральфом. Він був геть незнайомим — ні, це був Татко! Крістофер упізнав ці чорні бакенбарди. Таткове обличчя теж було таке знайоме, адже воно було досить подібне до його власного, за винятком бакенбардів і похмурого, тривожного вигляду. Крістофер був вражений, адже він чомусь подумав — хоча ніхто йому достеменно цього не казав — що Татко залишив дім, опинившись у немилості після того, як щось там пішло не так із грошима.
— З тобою все гаразд, синку? — спитав Татко, і швидка, схвильована манера його мови, і те, як він нервово озирнувся на двері, підказали Крістоферові, що Татко дійсно залишив дім і не хотів, щоб його тут застали. Так стало ясно, що Татко прийшов навмисне, щоб побачити Крістофера, і це вразило його ще більше.
— Я — досить добре, дякую, — чемно відповів Крістофер.
Він не мав ані найменшого уявлення, як говорити сам на сам із Татком. Чемність здавалася безпрограшною.
— Ти впевнений? — спитав Татко, уважно вглядаючись у нього. — Замовляння життя, яке показувало мені тебе… насправді воно зупинилося, так ніби ти був… ммм… Чесно, я думав, що ти міг бути мертвим.
Крістофер був вражений ще більше.
— Ох ні, зараз я почуваюся значно краще, — сказав він.
— Слава Богові за це! — сказав Татко. — Певне, я зробив помилку, встановлюючи замовляння, і, здається, віднині це стає моєю звичкою. Але я також намалював твій гороскоп і перевірив його кілька разів, тож мушу тебе попередити, що наступні півтора року будуть для тебе вкрай небезпечним часом, мій синку. Ти мусиш бути дуже обережним.
— Добре — пообіцяв Крістофер. — Буду.
Він справді так вважав. Він досі бачив, як поперечина падає вниз, коли заплющував очі. І ще він намагався не думати про те, як із нього стирчав спис.
Татко нахилився трохи ближче і знову крадькома глянув на двері.
— Цей брат твоєї матусі — Ральф Аргент, — я чув, що він керує справами твоєї матусі, — сказав він. — Намагайся мати з ним якомога менше до діла, мій синку. Він не надто добра людина, щоб із ним знатися.
Сказавши це, Татко поплескав Крістофера по плечу і поспішив геть. Крістофер відчув полегшення. Так чи інакше, Татко приніс йому значний неспокій. Тепер він ще більше хвилювався, що скаже Дядькові Ральфу.
На величезне Крістоферове полегшення, Остання Гувернантка сказала, що Дядько Ральф ще не приходив. Він сказав, що надто засмучений через втрату Трогмортена, щоб навідувати хворого. Крістофер полегшено зітхнув і вмостився насолоджуватися каліцтвом. Він малював картинки, їв виноград, читав книжки й розтягував своє хворіння як тільки міг. Це було непросто.
Наступного ранку його рана стала тільки червоним сверблячим струпом, а на третій день її ледве можна було розгледіти. Четвертого дня Остання Гувернантка змусила його встати з ліжка і зробити уроки, але поки все тривало — все було прегарно.