Гра на багатьох барабанчиках

Той повернувся під вечір, напідпитку, з гвоздикою у бутоньєрці, що здалося Самборському вже верхом претензійности. Огидний тип, буфон. Він не міг на нього дивитися, його по-справжньому нудило, наче той був зроблений з якогось старого желатину, наче то якісь стверділі драглі, застиглий холодець у людській подобі — якась свинячість оповивала його, звіряче самозадоволення. Гидко було би навіть торкнутися його. Той і не глянув на Самборського, а одразу взяв телефон і подзвонив комусь, аби висловити протест проти недоінвестування університетів. У другій розмові висловив якусь підтримку, але Самборський не почув, кому і яку, бо прав у цей час шкарпетки у ванній, не бажаючи вже більше мати з отим нічого спільного. Але коли невдовзі йшов до спальні, застав того похиленим над щойно вийнятим із машинки текстом. Щось там креслив і дописував із заклопотаним виразом обличчя. «Що це за визначення: протягом цілої великої, товстої, як муха, повної хвилини не міг позбутися здивування?», запитав раптом той, тримаючи сторінку перед його обличчям. Самборський вирвав її у нього і швидко зібрав зі столу всі інші. «Сюди навіть не думай пхатися. Інші речі можеш собі забрати, але не це», процідив він тому. А той іронічно посміхнувся: «Не той у тебе клас, Самборчику. Може, й добре пишеш, але не той у тебе клас».

І що ще: той зовсім не спав. Лиш сидів цілими ночами у тій своїй заклопотаній, зосередженій позі за столом. Горіла лампа. Якби хтось заглянув через вікно, подумав би, що ось письменник працює. Письменник замислився над якоюсь важливою проблемою. Письменник укладає у своїй письменницькій голові нову повість на тему світу і сенсу. Його розум відкриває нові перспективи, думка вивільнюється зі скрині, де її колись закрило невігластво, вузькі обрії, брак вразливости, нездатність до рефлексії. В голові йому снуються межі пізнання. Абсурд історії. Самотність людини. Добро і зло. Надії і пастки релятивізму. Краса, звичайно ж, краса. Проблема краси передусім.