Ідеальна незнайомка
- Автор: Miranda Megan
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-922-1
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Ідеальна незнайомка». Краткое содержание книги:
– Ну, то коли їдемо?
Учорашній план був сирий, побудований п’яними дівчатами на гіпотетичних припущеннях. Але Еммі була явно налаштована серйозно, і я здивовано витріщилася на неї, як на своє відображення. Подумки запитувала себе: «Чи справді я здатна перевернути своє життя догори дриґом – висмикнути свій світ із одного місця й перенести в інше? Чи таке насправді можливо?».
Але тоді я зупинила себе, вмостилася за комп’ютером і сказала:
– Добре, їдемо.
Адже те, що я завжди все ретельно й обачно зважувала й обдумувала, мені не допомогло – знову повернулася туди, звідки починала. Один-однісінький промах у статті, обдуманий ризик – і все, чого досягла, ким стала, здиміло вмить. Другої спроби не буде. Назад дороги не буде. Усе всередині завібрувало словом «їдемо».
Тепер я стояла у ванній кімнаті над раковиною, пильно розглядаючи себе в дзеркалі, боячись, що кліпну очима – і побачу там Еммі.
Я вкотре відчинила дзеркальні дверцята шафки. Зубна щітка Еммі була на тому ж місці, жорстка й суха. Якщо вона планувала залишитися у свого хлопця, то, мабуть, забрала б її з собою? Повернулася б по неї?
А може, Джим купив їй нову щітку? Чи однією на двох користуються? Утім, тепер було очевидно – Еммі додому не поверталася. Я не бачила її вже п’ять днів.
Мене бентежило порожнє ліжко, порожній будинок і непроста дилема: Не давай свідчень. Але ж Еммі! Не вплутуйся. Але ж Еммі!
Я подивилася на годинник і втретє за останні три хвилини визирнула у вікно, відчайдушно чіпляючись за надію, що її машина от‑от з’явиться з-за рогу. Вкотре перебрала в думках усі аргументи, чому хвилюватися не варто. Еммі доросла людина й, найімовірніше, залишилася у свого хлопця. Чесно кажучи, це було так на неї схоже. Летіти кудись навмання за вітром, але наостанку приземлятися тут. Я позаглядала в усі можливі закуточки, шукаючи записки від Еммі. Чи немає слідів насильницького вторгнення. Слідів боротьби та крові.
Мені просто потрібно на свіже повітря. Трохи освіжити голову.
Я відчинила двері в кінці коридору – ті, що виходять за нашими спальнями просто в ліс. Одна сходинка – і ти серед дерев.
На дерев’яному настилі під ногами щось блиснуло на сонці – щось застрягло між дошками. Я нахилилася й нігтями витягла звідти тоненький срібний ланцюжок із чорним кулоном. Вага прикраси, її овальна форма з нерівними краями остаточно розвіяли залишки мого розсудливого спокою. Ланцюжок висів на моїй долоні, кулон зісковзнув на землю – розірваний, дві ланки розігнуті, наче його силою зірвали з шиї.
Ланцюжок затримався в складці на долоні, я вся затремтіла, так само, як тоді, коли вперше потрапила на місце злочину.
Я почула, як до будинку звертає машина, навіть на мить не припускаючи, що це Еммі.
Оббігла дім і побачила, як на подвір’я повільно заїжджає патрульний автомобіль. Машина зупинилася посеред заїзду, двері відчинилися, поліціянт за кермом насупив брови – геть юний хлопець, не старший за нас із Еммі, коли ми тільки познайомилися.
– Усе гаразд? – поцікавився він, виставивши одну ногу назовні. Двигун продовжував працювати.
– Мені потрібно поговорити з детективом Донованом, – важко дихаючи, сказала я.
Я притисла руку до грудей, серце калатало, мов навіжене.
Хлопець подивився на будинок за моєю спиною, ніби очікуючи, що звідти зараз хтось вискочить. Поклав руку на кобуру.
Ніби ту небезпеку хтось із нас міг побачити чи ліквідувати.
Розділ 8
Перш ніж у наших розсувних скляних дверях з’явився Кайл Донован, інспектор поліції Келвін Додж (як представився той юний поліціянт, переконавшись у відсутності нагальної загрози) встиг ознайомитися з основними фактами. Він сидів на кухонному стільці навпроти, на столі між нами стояла фігурка гнома, а я досі стискала в кулаку ланцюжок Еммі.
Інспектор Додж ставив типові запитання після того, як я показала йому ланцюжок. Чи зауважила я сліди насильницького вторгнення у житло? Чи помітила, що якісь речі не на своєму звичному місці?
Відповідаючи на кожне недоречне запитання – ні, ні – я міцніше стискала кулак, але, здається, юний поліціянт не розумів. Я думала про небезпеки, пов’язані з орендованим житлом – копії ключів, старі замки, історію попередніх мешканців, про яку навіть не здогадуєшся. Про те, що хтось міг прийти й піти непоміченим. Побувати у твоєму домі, не залишивши слідів. Про небезпеку, якої не очікуєш.
Я повідомила таке:
– Три дні тому вночі у вітальні ввімкнулося світло.