Рогнеда
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5144-8, 978-966-03-7495-9
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Рогнеда». Краткое содержание книги:
За словом до кишені не лізла. Святослав, син Ігоря та Ольги, тоді ще юнак, і незчувся, як і закохався в материну ключницю. І такі в них любощі були… Святослав навіть зібрався було одружитися з Малушею – про те й матері сказав. Але княгиня Ольга й слухати не хотіла.
«Мій син, та щоб побрався з моєю ключницею? Не бувати цьому!»
А Малуша вже вагітною була, під серцем носила майбутнього великого князя Київського Володимира. У гніві великому («Як ти, син князя, посмів сплутатися з ключницею?..») Ольга вислала з Києва ключницю в село Будутину, там Малуша дитину народила. Там і минуть перші кілька літ малого Володимира. Тож коли його бабця Ольга поверне нарешті до Києва Малушиного синка, його ще довго дехто дражнитиме робичичем.
«Мій отець – князь!» – зі сльозами на очах затято вигукуватиме малий Володимирко, але…
Але мати його була полонянкою, тож так і прилипло звідтоді до Володимира: байстрюк. Незаконний син князя Святослава. Особливо тяжко цим його зранила полоцька княгиня Рогнеда, коли він посватався до неї.
Та хоча Володимир всім доказував, що ніякий він не син рабині, а мати його, Малуша, була древлянською княгинею, дочкою їхнього великого князя Мала. А батько його – великий Київський князь, то який же він робичич?..
Але брати його – Ярополк та Олег – як затялися: незаконний ти! І не рівня нам, хоч мовби ми й брати по батькові.
Звідтоді Володимир незлюбив своїх братів. А ті його теж. Хоч бабця Ольга й забрала сина Малуші до Києва, в батьків терем.
Мати його, Малуша, залишилася в селі – їй було заборонено й потикатися до Києва.
Того дня (Володимир його добре запам’ятав) хлопчик з матір’ю грався в крем’яхи. Власне, Малуша вчила сина грати у крем’яхи. Малий Володимирко захоплювався грою, тож швидко її опанував. Підкинувши вгору камінець, доки він летів, устигав схопити в жменю крем’яшки, що лежали, і підхоплював на льоту той, що падав.
Малуша радо сміялася і хвалила синка: молодець!
Аж тут вигулькнули невідь-звідки вершники, і в кожного при боці двосічний меч. І коні їхні баскі хропли зміями-гориничами – в Будутину їх послала княгиня Ольга, щоби забрали її онука.
Один з них, перехилившись з сідла, підхопив під пахви Володимирка, кинув його на сідло свого коня, і вони зникли так само швидко, як і з’явилися. А Малуша, отямившись, бігла й кричала:
«Верніть мені синочка! Краще мене візьміть!»
«Взяли того, кого нам велено взяти», – не обертаючись гукнув вершник, і вони зникли.
Малуша впала і забилася в риданнях…
Більше сина свого вона ніколи не побачить – княгиня Ольга заборонила їй навіть у Києві з’являтися, а варті наказала і близько колишню свою ключницю до княжих хоромів не підпускати.
«Вона виховає з нього робичича, – казала, – а я виховаю з Володимира майбутнього князя».
З Малушею, коли на неї коршаками налетівши, дружинники вихопили сина, стало творитися щось недоладне. Зрання й до пізньої ночі вона никала по околицях села, заглядала під кожен кущик та все синочка свого шукала. І скаржилась, що він десь плаче.
«Чуєте? Це ж мій синочок плаче… До матінки своєї хоче, себто до мене. А княгиня Ольга йому лише бабця…»
10
Святослав, ідучи на Дунай, не міг призначити своїм намісником у Києві ні Володимира, ні Олега, який був наймолодшим.
Перший був бастардом, незаконним нащадком, народженим від жінки, яка ніколи не була в шлюбі зі Святославом. І хоч Малуша походила з древлянського князівського роду, але була в княгині Ольги ключницею. Володимир, до всього ж, народжений був не в Києві, а в селі Будутине, куди розгнівана Ольга зіслала Малушу за її любов зі Святославом.