День відбуття

Після цього наступною стадією обов’язково повинна стати пропозиція «потрусити» конкурента на пару з Ринатом. Сергій розплющив очі й струснув головою. Робити це ні з Ринатом, ні без нього він не бажав. Звичайно, в такі моменти його завжди переслідувало відчуття, що він надто вже згущує фарби і дає волю фантазіям, але вважав це не зайвим. Сергій усвідомлював, що часто переносить в реальне життя психологію самбо: оцінюй суперника, прогнозуй його можливі дії, і тоді його чергова підніжка не виявиться для тебе несподіваною. А життя, як відомо, полюбляє ставити підніжки навіть таким мастодонтам, як Гайдукевич. То що вже говорити про нього самого?

Музика на каналі несподівано скінчилася і пішов блок новин, але Сергієві було ліньки підвестися і шукати новий канал: дуже вже зручно він зараз напівлежав і рухатись не хотілося.

Знову трусило Туреччину. Це вже був, напевно, четвертий чи п’ятий землетрус, і наслідки їх вражали. Щоразу гинули сотні чи навіть тисячі людей. А пару тижнів тому Грецію труснуло, щоправда, трохи легше. Ніби навмисно, на рубежі тисячоліть! Хто там казав, що кінець світу настане у двотисячному? Нострадамус? Та ну його до дідька, слухати оце все! Сергій вимкнув приймача і пробігся за будинок. Патрульних уже і слід простиг. Він пройшов уздовж будинку, вийшов на проїжджу частину і глянув уперед, аж до повороту на студмістечко — вільно. І покрокував до машини.

Дверцята машини Гайдукевича були відчинені, а сам він стояв поруч. Сергій загальмував автоматично, сховавшись у тіні виступаючої частини під’їзду. Його не побачили. І не дивно — якби поруч із Сергієм стояла така жінка, він, мабуть, також нічого б навколо не помічав. Елегантна чорна сукня з розрізом, на плечах світла шаль і розсипане по ній золотаве волосся. Вони говорили тихо, і Сергій нічого не чув, але зрозумів усе. Ну, звичайно, куди Юлії до неї братися! Від цієї ж просто-таки пашіло сексуальністю. Напевно, те, чим володіла Юлія, влаштовувало душу крутого мена, а от тіло…