День відбуття
- Автор: Волков Алексей Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-73-6
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «День відбуття». Краткое содержание книги:
Ви ще не знайомі з творчістю Олексія Волкова? Тоді тим більше прочитайте цю книжку. Переможець другого конкурсу «Золотий Бабай», майстер інтриги, лікар і письменник, він радує нас своїм черговим романом. Усі, хто прочитав попередні книжки — «Виконавець» та «Подорож у безвихідь», солідарні в одному — на небосхилі української літератури зійшла нова зірка. Її ім’я Олексій Волков.
У трилері «День відбуття» письменник повертається до містичних мотивів і, як завжди за динамічним сюжетом приховує багато загадок та серйозних питань. І кожен читач тут знайде своє. Варто тільки пошукати.
— Слухай, це, звичайно, не моє діло, але на біса оце все тобі здалося, га? Піди собі в басейн, на корт, займися аеробікою. Є ж, урешті-решт, захоплення більш гідні жінок! Га?
Говорячи це, він майже відчував у собі якийсь педагогічний талант, уявляючи, як зараз в її очах спалахне злоба, презирство — все, що завгодно, і вона кине щось на кшталт «тобі платять за тренування, а не за дурні поради», а далі підведеться і… Але Юлія не підвелася і не сказала нічого такого. Вона зустрілася з ним поглядом, наче не зрозумівши відразу, про що він говорить, а потім опустила голову на коліна і закрила руками. Плечі її час від часу здригалися.
Сергій зовсім розгубився. Незграбно розвівши руками, він пройшовся по залу і зупинився біля неї. Чорт забирай цих жінок! Він чомусь зрозумів, що це кінець їхніх занять. Треба було покликати Гайдукевича і, пояснивши, що вона сьогодні не в формі, залишити їх обох заспокоюватися. Але, визирнувши у вікно, Сергій побачив на подвір’ї лише свою машину і відчинені ворота. Розраховувати залишалося на власні сили.
Він обійшов зал і зупинився біля неї. Рука сама звичним рухом потяглася до власної потилиці, а потім нерішуче до її плеча. Так нічого й не промовивши, Сергій присів навколішки поруч з нею і важко зітхнув. Так вони посиділи хвилин п’ять. Плечі Юлії поступово перестали здригатися, і вона підняла обличчя, витерши очі долонями. Погляд її висловлював розпач та втому.
— Пробач, — сказав Сергій і додав: — За дурне запитання.
— Нічого, — відповіла Юлія, — не звертай уваги. Проста жіноча істерична реакція. Звичайна справа.
Завтра буду в нормі, побачиш. Дякую за розуміння. Знаєш, давай на сьогодні закінчимо.
— Давай, — погодився Сергій. — І взагалі, тобі потрібно зробити перерву. Хоча б зо два дні. А ще краще — тиждень. Побачиш — будеш як новенька. Ми надто часто тренуємося, ти перевтомилася. Треба просто відволіктися. Домовилися?
— Домовилися, — сказала вона.
Посміхнувшись, Сергій жартома тицьнув її кулаком у плече і пішов перевдягатися. Нарешті вийшов у коридор. На кухні щось гуло. Зазирнувши туди, щоб попрощатися, він побачив, що Юлія, вже перевдягнута, щось готує.
— Я роблю коктейль, — сказала вона. — Кілька днів тому в журналі рецепт вичитала. Сідай, пригощу.
Юлія коротко глянула на нього, посміхнувшись. Від того, що трапилося кілька хвилин тому, майже нічого не залишилося — тільки якась тінь суму на обличчі.
— Дякую, — відповів Сергій, — але мені б краще води…
— Боїшся отруїтися? — пожартувала вона. — Роздягнися, присядь на пару хвилин. Ми ж і так сьогодні раніше закінчили, та й на автобус тобі тепер уже не чекати.
Здавалося, вона повністю оговталася. Сергій розстібнув куртку і сів на стільчик. Юлія розлила коктейль по склянках і посунула одну йому. Коктейль виявився молочним, солодким, з якимось приємним ароматом.
— Ну як? — запитала вона.
— Годиться. А з чого це?
— Секрет фірми, — відповіла вона. — Пий, я вже готую добавку.
Міксер знову загудів. Сергій відкинувся на спинку стільчика і допив усе.
— Слухай, — Юлія подивилася на нього, — а це правда, що ти можеш організувати похід у підземні печери? Гайдукевич казав, що ти ходиш туди регулярно. Я, наприклад, вперше про таке чую.
— Ходжу іноді, — Сергій навіть зрадів такій зміні теми. — А стосовно походу, якщо дуже хочеш, то можна. Є, правда, деякі проблемки. Але чоловік твій казав, що ви збираєтеся там Новий рік зустрічати.
— Це йому таке спало на думку, — пояснила Юлія. — Звичайно, це було б чудово. А ти що, на Новий рік не можеш?
— Яка мені різниця? — Сергій знизав плечима. — Міг би, напевно, й на Новий рік.
— Класно було б, — сказала Юлія, проте на її обличчі особливого захоплення він не помітив. — А розкажи мені, як там всередині?
— Ну як, звичайно… — Сергій навіть не знав, з чого почати. — Взагалі, для середньої, як тепер кажуть, пересічної людини, нічого цікавого. По-перше, темно. По-друге, тісно, іноді дуже тісно. Доводиться такими дірами пролазити, що дивно стає, як це можливо. Уяви собі — лізеш, як хробак, по такому проходу, що навіть розвернутися не здатний. По-третє, як для невтаємниченого — досить одноманітно. Налазишся за день, обдереш коліна, обтовчеш плечі та спину об усілякі виступи. Такі от справи.
Здавалося, її це не зацікавило. Юлія розлила по склянках другу порцію коктейлю і промовила: