Люди в гніздах

До Валі, що задумано йшла майданом, долучилася ще одна постать, але це не зашкодило Валі й далі рухатися та поводитися так, ніби вона сама.

— Доброго дня, — не витримала постать.

— Доброго.

— Валеріє Олексіївно, я хотіла з вами поговорити.

— Пані Бершадська, нам з вами нема про що говорити.

— Не треба так, Валю, ми як жінки маємо зрозуміти одна одну. Тим паче, коли ваш батько потрапив у гестапо, а я, вибачте за очевидні подробиці, чекаю від нього дитину. У нас спільна біда, хіба ж ні?

— У мене з вами нічого спільного нема.

— Ви ж доросла людина.

— Особливо після того, як я чула, що саме ви приймали ті хабарі, в яких тепер обвинувачують його!

— По-перше, я от, наприклад, не знаю, в чому саме його там звинувачують, а по-друге, мені якраз доводилося чути, що мішки з провізією возили не куди-небудь, а до вас, на вулицю Полтавську!

— Ха! Ішли б ви собі своєю дорогою, пані Бершадська.

На Оперному театрі бадьоро розташувалися кілька афіш. Більшість із них, з написом «Nur für Deutsche», не викликали особливого ажіотажу, а от біля однієї, без такої позначки, скупчилися кілька людей. На афіші була намальована жінка з усмішкою, що мала би здаватися загадковою. Також скидалося, що, відповідно до задуму художника-оформлювача, жінка повинна нагадувати узагальнений образ німецької націонал-соціалістичної блискучої кінозірки, але була для цього занадто чорнява і недостатньо блискуча. Ніби єврейська шпигунка-партизанка в берлінському кабаре. Під животом шпигунки містилися гордовиті літери —