Сага про Форсайтів

Час і філософія, впливу якої він не уник, пом'якшили гостроту поразки у «Всякій всячині», й тепер цей клуб здавався йому чимсь надзвичайним — королевою клубів. Усі ці роки він міг би бути його членом, якби Джоліонів поручитель Джек Герінг не повів справи так, що члени правління навіть не зрозуміли, якої помилки вони допускаються, забалотувавши його кандидатуру. Адже його сина Джо прийняли відразу, і, мабуть, хлопець і досі є членом того клубу: вісім років тому він одержав від нього звідти листа,

Старий Джоліон не навідувався до «Розбрату» вже кілька місяців, і тим часом будинок відремонтували, опорядивши дуже строкато, як завжди опоряджують старі будинки й старі кораблі, коли збираються їх продати.

«У кімнаті для курців колір огидний!— подумав він.— Їдальня вийшла непогана».

Йому припав до вподоби похмурий шоколадний колір стін, відтінений ясно-зеленою смугою.

Він замовив обід і сів у тому самому кутку, може, за той самісінький столик (незважаючи на свої мало не радикальні принципи, «Розбрат» майже не змінився), за який вони з молодим Джоліоном сідали двадцять п'ять років тому перед походом у Друрі-Лейн під час синових канікул.

Хлопець любив театр, і старий Джоліон пригадав, як син сидів навпроти нього, марно намагаючися приховати радісне збудження під маскою байдужості.

І він знову замовив той самий обід, який завжди вибирав хлопець: суп, дрібна риба, котлети й торт. От якби він сидів навпроти нього тепер!

Вони не бачилися ось уже чотирнадцять років. І не вперше за ці чотирнадцять років старий Джоліон замислився про те, що, можливо, він сам трохи винен у тому, що сталося з його сином. Нещасливе кохання до тієї гарненької вітрогонки Данаї Торнуорті, тепер Данаї Пелью, дочки Ентоні Торнуорті, штовхнуло його в обійми матері Джун. Треба, мабуть, було перешкодити їхньому шлюбу: вони були занадто молоді, та після тієї історії він пересвідчився, який Джо вразливий, і хотів якнайшвидше його одружити. А через чотири роки сталася катастрофа. Схвалити синову поведінку під час тієї катастрофи було, певна річ, неможливо; розважливість і виховання — комбінація всемогутніх факторів, що заміняли йому принципи,— стверджували цю неможливість, але серце його заходилося болем. Жорстока дійсність тієї історії була невблаганна до всіх сердець. До того ж існувала Джун, піщинка з вогненним волоссям, що заполонила все його єство, обкрутилась, обвилася круг нього — круг його серця, створеного для того, щоб бути іграшкою й улюбленим притулком крихітних беззахисних створінь. З властивою для нього проникливістю він збагнув, що мусить розлучитися або з ним, або з нею: в такому становищі середнього шляху годі шукати. У цьому й полягала трагедія. І крихітне беззахисне створіння перемогло. Він не міг поділити своє серце і попрощався з сином.